Ексклюзивы
воскресенье, 07 февраля 2016 09:05
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч

Чудо

– Дай, Боже, щастя! – проходжу повз будинок діда Степана.

Вдаю, наче поспішаю. Дуже не хочеться йти цією стежкою, але йду, бо іншої нема. Дорогою надіюся, що діда Степана не буде на вулиці. Але він є, бо майже не сидить удома. Після перенесеної недуги розмовляє важко.

– Це твій? – щоразу показує на 4-річного сина Володю.

– Мій.

– Уже великий.

Дід Степан виховав доньку й сина. Дочка дітей не мала, з чоловіком розбіглися. Поїхала в Італію на заробітки. Там і залишилася. Згодом забрала до себе брата.

Обоє до батьків навідувалися рідко. Але дід Степан тішився: діти – іноземці. Все розповідав, що живуть і мислять по-сучасному. Тоді я любила біля нього зупинятися.

Півроку тому дід Степан йшов у магазин по хліб, на вулиці знепритомнів. Інсульт, параліч. Медики не давали надії. Жінка з лікарні забрала додому, приїхали діти.

– Ми їх не впізнали, – розповідали сусіди. – Син приїхав із коханцем. Усюди разом ходили, на людях обіймалися. Увечері біля ліжка Степана зібралися на сімейну раду. Донька сказала: "Хату продаємо. Маму забираємо. Тата – в будинок пристарілих". Степан, як це почув, на ноги піднявся. "Геть звідси!" – не закричав, а заревів.

На ранок дітей у хаті не було.

Про одужання чоловіка люди говорили – чудо! Лікарі казали, на пацієнта подіяв шок. Клітини мозку відновилися.

– Це твій? – знову показує на Володю.

– Мій.

– Уже великий, – вкотре видавлює із себе дід Степан.

Ми йдемо.

Сейчас вы читаете новость «Чудо». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода