25 грудня в Єврокомісії заявили, що зближення України з Митним союзом і Угода про асоціацію з ЄС є несумісними, адже Україна не зможе реалізовувати "самостійну двосторонню торговельну політику, передавши свій суверенітет Митному союзу".
В свою чергу прем'єр-міністр Микола Азаров заявив, що компроміс у співпраці України з Європейським Союзом та Митним союзом треба шукати.
Заяви, на перший погляд, є протилежними, але насправді кожна сторона говорить про щось своє. І коли в Єврокомісії говорять про те, що формати несумісні, то вони мають рацію. Україна чи будь-яка інша країна не може бути членом Угоди про вільну торгівлю та учасником Митного Союзу. Порівняння форматів у цьому випадку неможливе.
Фактично Митний Союз створений, аби захищати свою митну територію від експансії товарів ззовні, а зона вільної торгівлі створюється для того, аби ці товари могли надходити. Маємо дві різні мети: з одного боку просування торгівлі в ЗВТ, з іншого - стримування зовнішньої торгівлі, обкладання митом, захист свого виробника від конкуренції.
Коли українські керманичі говорять про те, що можливо вони знайдуть лаз, то вони мають на увазі не вступ у МС, а спробу якось домовитись, знайти третє розв'язання цієї проблеми. У принципі, бажання зрозуміле, але ще нікому цього не вдавалося.
Тиждень тому вже нинішній міністр закордонних справ Леонід Кожара говорив, що можна об'єднати ці формати, якщо весь Митний союз укладе такий самий договір, як і Україна з Європейським союзом про ЗВТ. Практично це неможливо. Не для того створювався російський Митний союз, у нього політично інша мета. Росія справді проголошує бажання мати ЗВТ із ЄС, але це зовсім інший переговорний процес, там зовсім інші суб'єкти. Це жодним чином не стосується України, ніхто не буде дбати про її інтереси.
У зовнішньополітичному курсі поки нічого не зміниться, але дискусія "там чи там" стане більш зрозумілою трохи пізніше. 25 лютого буде саміт Україна-ЄС, де проголосять євроінтеграційні наміри з метою підписання Угоди про асоціацію включно із ЗВТ. Можливо, сторони раніше вирішать підписати угоду, аніж у листопаді 2013-го на саміті в Вільнюсі. Це буде найкращий варіант.
Якщо українська сторона не покаже наміру змінювати щось в своїх внутрішніх проблемах, то відповідно, після цього будуть певні загравання із Митний союзом. Митний союз - це близько 50 договорів, до яких треба приєднуватися. Українська сторона пропонує приєднатися лише до певної частини, але так не буває.
2013 рік буде вирішальним та знаковим для України, і не лише для зовнішньої політики, але й внутрішньої моделі розвитку.
До осені - початку зими наступного року може тривати така невизначеність. Оцінюючи дії українського керівництва, можу сказати, що вони спрямовані на те, аби продовжити балансувати. Їх прекрасно влаштовує ця ситуація. Вони вважають, що потрібні і на Сході, і на Заході, тому і не хочуть бути ані там, ані там. Вони хочуть торгуватися, всіх "розводити", і ставити всіх у залежність від своєї позиції.
Так довго бути не може, але цей стан дуже подобається українській владі. Вона як наркоман отримує кайф від цього балансування. Я маю на увазі, в першу чергу, президента Віктора Януковича. Він буде продовжувати цей стан так довго, як тільки зможе, але закінчиться це погано і для нього, і для країни.
Якщо будуть політичні зміни в країні (вибори, революція) і вони загрожуватимуть його владі, тоді він змушений буде здатись на милість Путіну, втративши свободу балансувати.
5 
1
Комментарии
11