Технічні незручності

– А може, це так треба, без звуку? – чути хриплуватий чоловічий голос з останніх рядів. Уже кілька хвилин іде польська стрічка "Рогалик".

На екрані метушаться діти. Мати складає пазл, батько п'є чай, син із загіпсованою ногою дивиться телевізор – камера рухається з одного кутка кімнати в інший.

Перші хвилини час від часу гигочуть дівчата в третьому ряду. Але решта сидять тихо. Через 17 хвилин кіно закінчується – глядачі аплодують і навіть присвистують. Вмикають світло. У просторому залі Будинку кіно – із півсотні людей. Зрозуміло, що всі живуть недалеко від метро. Другий день Київ замітає снігом.

– Вибачте за технічні незручності. ­Насправді у фільмі дуже красива музика, – каже кураторка показу короткометражних фільмів на фестивалі Docudays.

Пускають другу стрічку – "Мрія". ­Жінка дзвонить у двері, вітається з матір'ю. Знову без звуку.

– Тю, вимкніть кіно! – кілька хлопців тупотять ногами.

Картинка сьогодні, а звук потім?

– Зупиніть показ, – махає руками й режисерка фільму Дар'я Дрюченко.

Вмикають світло.

– Вибачте за технічні незручності. Ці два фільми зможете подивитися післязавтра, – оголошують організатори.

– Це що – раздєльноє пітаніє? Картинка сьогодні, а звук потім? – лунає вже знайомий хриплуватий чоловічий голос з останніх рядів.

– Ага, і кріосауна на додачу, – бурмоче моя сусідка. У залі холодно. Усі сидять в куртках, шарфах, дехто – в рукавичках.

Нарешті зі звуком умикають китайську стрічку "Цвіт крізь сльози". Худенька 5-річна Сян вчиться крутити "тарілки" у школі акробатики. Живуть у школі, по п'ятеро в кімнаті. Спати лягають у куртках – холодно. Сян мріє заробити багато грошей й купити дім у місті.

"І бажано біля метро", – подумалося мені.

Наступного дня на фестиваль вибратися не змогла. Через технічні ­незручності – Троєщина втопилася в снігах.

×