– На український фільм не пішов принципово, – каже лікар-діагност.

Він – у новенькому блакитному костюмі й окулярах. На вигляд має років 35.

Прийшла до нього на УЗД у приватну клініку. Розговорилися.

– Ви кіно наше дивитесь, а я – хвороби, – супиться. – Запустять, наслідків дочекаються, – різким рухом знімає окуляри. – А тоді шалені гроші на лікування викидають. Добре, якщо свої, а то ж народна забава: позич і повертай років 10.

Пише результати УЗД.

– Фільми печальні знімаємо, – продовжує. – Щоб постраждати всмак. Дружина восени квитки на "Червоний" узяла. Почитав у інтернеті, що він – про ГУЛАГ, і сказав віддати колезі.

Розповідаю, що страждань у "Червоному" мало. І що під час перегляду давно вже не відчувала такої гордості за співвітчизників. Трохи переказую сюжет.

– Ага, ще про "Кіборгів" розкажіть, – усміхається, – Розбавте історії про виразки й запалення.

Завершує писати.

Говоримо про українські картини, які вийдуть до кінця року. Лікар згадує, що п'ять років тому дивився "Поводир" Олеся Саніна.

– Вразило, – каже.

Віддає заповнені документи.

– Ну, я еще долго должна ждать? – у кабінет без стуку заходить молода жінка в короткій сукні. Незадоволено надимає накачані ботоксом губи.

– Ще 10 хвилин прийому, – каже лікар.

Після гучного хряску дверима додає тихіше:

– Дорозкажіть про "Кіборгів"

×