Ексклюзивы
вторник, 26 августа 2014 14:52
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Без ризику для життя

Вчора мені написали з Москви, що помер Борис Дубін. Я трохи знав його особисто, але насамперед фахово — як талановитого перекладача і блискучого соціолога.

Його не труїли полонієм, не калічили бейсбольними битами і не вбивали контрольним пострілом у під'їзді власного будинку. Він, як і Валерія Новодворська, просто мав кепське здоров'я й одного дня воно його зрадило.

Але ось уже понад півроку ми живемо в умовах війни й проектуємо мимоволі кожну смерть, навіть так звану природну, на ситуацію обопільних втрат — із "їхнього" боку чи з "нашого". Борис Дубін жив у Москві, проте з "їхнього" боку ніколи не був, навпаки — належав до тих нечисленних російських інтелігентів, яким не поїхав дах від магічного слова "крымнаш" і не з'явилася на губах рожева піна від іще магічнішого слова "Украина".

Як соціолог він знав, що в Росії таких — адекватних — людей приблизно 15 відсотків. Разом на всю Росію їх виходить мільйонів 20. Якраз достатньо на європейську державу середнього розміру, у якій цілком можна жити і з якою без ризику для життя можна сусідити.

Але він знав також, що до такої Росії від путінської — приблизно та сама віддаль, що й від гітлерівської Німеччини до нинішньої. Дехто, як Віктор Єрофєєв, називає цю Росію чорносотенною, дехто, як Андрєй Піонтковський, — православним талібаном. Путіну, звісно, далеко до Гітлера, до Бін Ладена й навіть до Ніколая ІІ. Він усього лише гофманівський Крихітка Цахес, витворений телебаченням і всемогутній тільки у межах його гіпнотичної дії.

Борис Дубін як соціолог знав, що найбільша проблема Росії — це зовсім не влада, а народ. Властиво, це найбільша проблема всіх держав. І як тільки ми це зрозуміємо, жодна влада нам не страшна. Навіть їхня.

Сейчас вы читаете новость «Без ризику для життя». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода