Ексклюзиви
Вівторок, 26 серпня 2014 14:52
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Без ризику для життя

Вчора мені написали з Москви, що помер Борис Дубін. Я трохи знав його особисто, але насамперед фахово — як талановитого перекладача і блискучого соціолога.

Його не труїли полонієм, не калічили бейсбольними битами і не вбивали контрольним пострілом у під'їзді власного будинку. Він, як і Валерія Новодворська, просто мав кепське здоров'я й одного дня воно його зрадило.

Але ось уже понад півроку ми живемо в умовах війни й проектуємо мимоволі кожну смерть, навіть так звану природну, на ситуацію обопільних втрат — із "їхнього" боку чи з "нашого". Борис Дубін жив у Москві, проте з "їхнього" боку ніколи не був, навпаки — належав до тих нечисленних російських інтелігентів, яким не поїхав дах від магічного слова "крымнаш" і не з'явилася на губах рожева піна від іще магічнішого слова "Украина".

Як соціолог він знав, що в Росії таких — адекватних — людей приблизно 15 відсотків. Разом на всю Росію їх виходить мільйонів 20. Якраз достатньо на європейську державу середнього розміру, у якій цілком можна жити і з якою без ризику для життя можна сусідити.

Але він знав також, що до такої Росії від путінської — приблизно та сама віддаль, що й від гітлерівської Німеччини до нинішньої. Дехто, як Віктор Єрофєєв, називає цю Росію чорносотенною, дехто, як Андрєй Піонтковський, — православним талібаном. Путіну, звісно, далеко до Гітлера, до Бін Ладена й навіть до Ніколая ІІ. Він усього лише гофманівський Крихітка Цахес, витворений телебаченням і всемогутній тільки у межах його гіпнотичної дії.

Борис Дубін як соціолог знав, що найбільша проблема Росії — це зовсім не влада, а народ. Властиво, це найбільша проблема всіх держав. І як тільки ми це зрозуміємо, жодна влада нам не страшна. Навіть їхня.

Зараз ви читаєте новину «Без ризику для життя». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода