Протягом останнього часу Україна стала свідком гучної заяви народного депутата Григорія Омельченка – про те, мовляв, що колишній прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко перебуває під впливом російських спецслужб. Попри абсурдність на перший погляд подібних заяв, але зважаючи на факти світової політичної історії, а також на часом дивовижні з точки зору здорового глузду рішення українських політиків, виникає бажання обговорити цю тему дещо докладніше.
Як усували від влади неугодних
Ще древньокитайський полководець Сунь Цзи у своєму трактаті "Мистецтво війни" стверджував, що мудрий правитель не повинен економити на шпигунах. Мовляв, будь-які витрати на шпигунів будуть набагато меншими, ніж витрати на воєнні дії. Сунь Цзи розглядав війну як сукупність політики, дипломатії, шпигунства і взагалі вважав, що оптимальною перемогою є ситуація, коли країна чи народ потрапляє під вплив без застосування воєнної сили. "Руйнуйте все, що зміцнює силу ворожої держави, зсередини тієї держави і руками її громадян. Для того вживайте всіх засобів і способів, не оглядаючись ні на що. Наприклад, приваблюйте, затягайте визначніших, впливових, поважних осіб до злочинної, протизаконної дії. Потім примушуйте їх служити нашій державі, погрожуючи оприлюднити їхні підлі вчинки. Коли вони не погодяться, то оприлюднюйте всі знеславлюючі їх факти", - писав він.
Практично всі спецслужби тією чи іншою мірою використовують таємних агентів. Однією з перших найбільш відомих у другій половині XX століття операцій з усунення від влади високопоставленого керівника іншої держави стала так звана операція "Аякс", організована ЦРУ на початку 50-х років. Тоді було виділено більше одного мільйона доларів США на "будь-які заходи, які дозволять усунути від влади Мосадека". Мухамед Мосадек був прем'єр-міністром Ірану, який пішов на націоналізацію американських і британських підприємств нафтової галузі у цій країні. Внаслідок реалізації цієї шпигунсько-політичної гри, "невигідного" главу держави усунули від влади.
Особливу активність в заміні "неугодних політиків" на "своїх" проявляв і СРСР. Найбільш відомою, напевно, є операція з усунення від влади президента Афганістану Хафізули Аміна, який навчався в СРСР, був лояльним до радянського режиму, належав до прорадянської Національно-демократичної партії Афганістану і одним із перших висловив ідею потреби введення на територію країни радянських військ. Разом із тим, він став і першою жертвою "афганської війни" 1979-89 років, бо був запідозрений у співпраці із США.
Прикладів проведення успішних шпигунських операцій проти вищих посадових осіб незалежних держав можна наводити багато. Деякі так чи інакше стосуються й історії сучасної України. Скажімо, в одному з інтерв'ю відомий публіцист, колишній радянський розвідник Віктор Суворов зазначив, що будь-якого керівника можна при бажанні "взяти за горло". Таку репліку знавець "шпигунської кухні" кинув у відповідь на запитання, чи не вважає він можливим організацію "кучмагейту" проти тодішнього президента України Леоніда Кучми через його відступ від "лінії Кремля".
Порівняно недавня історія показує, що всі претенденти на роль геополітичних гравців готові кидати великі ресурси на таємні операції проти вищих посадовців.
Агенти чекають на свій час роками
У часи "холодної війни" СРСР суттєво поступався своїм супротивникам в економічних і технологічних ресурсах. Зрештою, радянська система не витримала нав'язаної їй "гонки озброєнь". Планова економіка була нездатна тягатися з вільним ринком.
Тому особливу увагу в СРСР приділяли саме проведенню різного роду спецоперацій у дружніх і не дуже країнах. Набагато дешевше було, наприклад, підтримувати екстремістські організації на кшталт італійських "червоних бригад", німецької "фракції червоної армії", ніж вступати у пряме протистояння.
Вербування могло відбуватися у різні способи. Скажімо, майбутнього агента могли зловити на дрібному порушенні, як це сталося із Богданом Сташинським, вбивцею лідерів націоналістичного підпілля Степана Бандери та Льва Ребета, який потрапив у поле зору НКВС через… безквитковий проїзд у потязі. Інших обробляли під час навчання. Колишній прем'єр-міністр Фінляндії Пааво Ліппонен розповідав, що його спробували завербувати у молодому віці. Йому, журналісту, представник радянського Агентства друку "Новини" спочатку запропонував написати кілька статей, а потім спробував отримати додаткову внутрішню інформацію про діяльність соціал-демократичної партії Фінляндії.
Більшість лідерів соціалістичних режимів азійських і африканських країн, як правило, навчалися в СРСР. Інколи "агентами впливу" такі люди ставали через десятки років, коли потрапляли у велику політику. Наприклад, агенту секретної служби соціалістичної НДР (Штазі) Гюнтеру Гійому знадобилося понад 15 років, щоб стати особистим секретарем канцлера ФРН Віллі Бранда, де він кілька років працював і передавав інформацію у Східну Німеччину.
Школа виховання й підготовки кадрів для шпигунської діяльності в СРСР була відмінною. Враховувалося все – від психологічного типу людини до її потенційних можливостей. Практично кожен, хто потрапляв на керівні посади у держапараті чи компартії, проходили через сито спецслужб.
Сьогодні спадщину радянського КДБ найбільше використовує його пряма наступниця – ФСБ. Зважаючи, що багаторічний президент Володимир Путін теж вийшов із цієї служби, можна припустити, що використовуються ті ж методи. Враховують усі вразливі місця осіб, які опинилися на вищих посадах у сусідніх, вже незалежних державах.
Хто будує "русский мир" в Україні
Поставимо собі таке запитання до роздумів: хто з українських політиків міг би зацікавити сусідню державу – як потенційний виконавець плану побудови "русского мира" в Україні?
Очевидно, передовсім, – це ті, хто щиро (тобто з мотивів власних міркувань) хочуть відтворити чи то СРСР, чи то якусь його модифікацію, або ж просто зі зневагою ставляться до українства як малоросійської частини "єдиної Русі". Такі "агенти впливу" завжди діятимуть відверто, публічно захищаючи свої переконання.
По-друге, це ті, кого можна "зацікавити" (або купити, або "тримати на гачку") – за рецептами, зафіксованими Сунь Цзи. Чим більше гріхів має політик, тим легше керувати його діями, погрожуючи відкрити таємниці. Риторика цієї частини матиме розбіжність із їх реальними діями.
Поза сумнівом, чим вища активність "щирих" прибічників плану побудови "русского мира", тим вища мобілізація їх опонентів. Адже чим сильніший тиск, тим сильніший і спротив. Так виглядало принаймні, коли в 2004 році Кремль публічно підтримав Віктора Януковича. Але справа піде набагато краще, якщо "спротив" (тобто опозицію) очолить людина із числа "зацікавлених".
Колишній полковник радянської розвідки, а нині – британський експерт із спецслужб Олег Гордієвський, говорячи в одному з інтерв'ю про український напрям у діяльності ФСБ, так прокоментував поразку російських спецслужб під час президентських виборів 2004 року в Україні: "У Москві сказали: "Добре, ми почекаємо, візьмемо тепер їх тихою сапою". І ось вони беруть… Вербують агентів в уряді, парламенті тощо. Тепер ФСБ працює довготерміново – з таким розрахунком, щоб зробити Україну проросійською не одразу, а за десять років".
Нещодавно колишній президент Віктор Ющенко в одному з інтерв'ю зазначив, що сьогодні воюють не танками. Набагато ефективніше здійснювати гуманітарну окупацію. Формально, фізично не переходячи кордонів, але забираючи у нації її ключові ознаки національного становлення – мову, пам'ять, героїв, культуру.
Можна по-різному ставитися до теорій змов і конспірології. Але зміни, які відбулися в Україні за останні роки, є підстави розглядати і як наслідки реалізації згаданого Гордієвським плану.
Зупинено інтеграцію в ЄС та НАТО – натомість Україна все більше втягується в спільні з Росією структури – Зона вільної торгівлі та Митний союз у рамках СНД. Підписано "московські газові угоди", за якими Україна десять років повинна купувати непотрібну їй кількість газу за неймовірно завищеними цінами. Підписано "харківські угоди", які гарантують, фактично, безстрокове перебування російської військової бази на території України. Законом про мови підірвано статус української як єдиної державної. Телеканали та кінотеатри переходять на російську. Для вчителів написано спільний російсько-український підручник історії, звідки прибрали всі "суперечливі" сторінки – тобто ті, де в різні часи Україна боролася за власну державність проти влади Росії. В Україні вільно споруджують пам'ятники російським імператорам – Катерині ІІ, Миколі ІІ, і навіть Сталіну, але дискутують, позитивно чи негативно ставитися до Мазепи та УПА. Україна не просто перетворилася на "сіру зону", де порушуються права людини. Цей її імідж як країни, з якою цивілізованим державам не варто мати справи, активно пропагується у світі.
Цікаво проаналізувати, чиїми силами реалізовано такі зміни.
"Газові угоди" 2009 року – справа рук персонально Тимошенко. Харківська угода 2010 року, яка, окрім усього, "цементує" московську газову, проштовхувалася командою Януковича. Співпрацю з НАТО згортати почали ще за урядування Тимошенко – колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко недавно прямо звинуватив "п'яту колону" у зриві вступу в НАТО ще чотири роки тому. І Тимошенко, і Янукович фактично прийняли російське трактування війни в Грузії у 2008 році. Об'єднана опозиція, закликаючи до міжнародного бойкоту України, зараз прискорює (як це не дивно на перший погляд) сповзання в бік Росії.
У контексті згаданих вище змін, які хронологічно відбулися після "помаранчевої революції", варте уваги відоме відео звернення Дмитра Медведєва. Напередодні виборів 2010 року він, тоді президент Росії, дав зрозуміти: серед усіх кандидатів у президенти України, враховуючи Януковича, Тимошенко, Яценюка, Тигіпка, - Росію не влаштовує лише Ющенко. Буквально президент Росії звинуватив свого тодішнього колегу в антиросійській політиці і висловив сподівання, що нова українська влада буде кращою. Росія навіть відмовилась направляти посла до України. На мові дипломатії це найвищий прояв "охолодження стосунків".
Сам Віктор Ющенко у нещодавньому інтерв'ю згадав про цікавий збіг обставин. Першим питанням, яке він поставив перед президентом Росії Путіним під час своєї першої зустрічі в ранзі президента України – зняти звинувачення з Тимошенко за кримінальною справою, порушеною проти неї в Росії, аби розв'язати недолугу ситуацію, що українська прем'єрка – невиїзна, бо її розшукує Інтерпол. Путін погодився. "Але коли вона повернулася після зустрічі з ним, то наступного ж дня оголосила війну президенту", - сказав Ющенко.
З огляду на це вже в іншому світлі виглядає дещо дивна, на перший погляд, заява Григорія Омельченка, екс-начальника відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Головного управління військової контррозвідки СБУ, яку він зробив в одному з своїх інтерв'ю: "У довідці ФСБ Росії під грифом "цілком таємно", підготовленій для президента Путіна, детально розписано, як Тимошенко була завербована ФСБ у липні 1995 року, коли була затримана зі своїм чоловіком в аеропорту "Внуково" за контрабанду 100 тисяч доларів, та як вона використовувалась як агент у кримінальних справах, які розслідували правоохоронні органи Росії. ФСБ рекомендувало Путіну використовувати Тимошенко в майбутньому... У жовтні 2004 року Службі зовнішньої розвідки України вдалося добути зазначену довідку щодо діяльності Тимошенко як агента ФСБ і з нею був ознайомлений президент Кучма".
"Свої люди в Голівуді"
Утім, згадаємо й такі загально відомі факти. Міністр оборони України Дмитро Саламатін став громадянином України лише в грудні 2005 року. На це вказує відповідний лист Комісії при президентові України з питань громадянства. Його пов'язують родинні стосунки з першим віце-прем'єром Росії у 1993-96 роках Олегом Сосковцем.
Колишній соратник Юрія Луценка, народний депутат України Юрій Бут, також порівняно недавно отримав українське громадянство. Перед тим, як раптово повернутися в Україну, він працював директором Центру міжнародних проектів та співробітництва Російської академії державної служби при президентові Росії.
Керівником особистої охорони президента України Віктора Януковича на момент призначення згідно журналістського розслідування був громадянин Росії В'ячеслав Заневський. Свого часу він працював охоронцем секретаря Ради Безпеки Росії Олександра Лебедя.
Ну, а Віктор Медведчук, колишній глава адміністрації президента України Леоніда Кучми, є кумом президента Росії Путіна. Медведчук одним із перших став на захист Тимошенко і саме його, за зізнанням Ющенка, Юлія Тимошенко, будучи прем'єр-міністром, у 2008 році пропонувала на посаду віце-прем'єра, на що Ющенко відповів категоричною відмовою. Сьогодні Медведчук розвиває свій проект "Український вибір", який перший президент України Леонід Кравчук вже встиг назвати "російським вибором".
А представник УДАРу, колишній голова СБУ Валентин Наливайченко, скромно мовчить про своє навчання у тому ж ВНЗ, який закінчував… нинішній президент Росії Володимир Путін. З 1991-го по 1993 рік – тобто саме тоді, коли Україна вже здобула незалежність, Валентин Олександрович навчався в Академії зовнішньої розвідки Російської Федерації (колишній червонопрапорний інститут КДБ СРСР).
До вихованців школи КДБ належить також нинішній голова Київської МДА Олександр Попов та один з лідерів БЮТ-"Батьківщина" Андрій Кожем'якін.
Нагадаємо, що в Україні, на відміну від Чехії чи Литви, люстрація колишніх агентів спецслужб і представників вищого комсомольського та комуністичного керівництва не відбулася. Тож у нас, на відміну від європейських пострадянських країн, вони абсолютно законно можуть обіймати будь-які посади.
Сценарій "Брата"
Порівняно недавно в Україні з розмахом відбулася презентація книги "Брат". Її автор Ігор Беркут розглядає гіпотетичні варіанти розвитку майбутніх конфліктів. У своїх численних коментарях він говорить, що єдиним другом України в таких конфліктах, і взагалі у майбутньому, може бути тільки Росія та безпосередньо її президент Володимир Путін. Книга, як сотні інших варіантів "альтернативної історії", що їх можна знайти на книжкових полицях України, пропагує відмову від державності.
Знаково, що різноманітні дискусії на тему "нездатності українців" керувати власною державою особливо активізуються напередодні виборів. Однак про реальну загрозу втрати незалежності, що вимальовується на фоні економічної і соціальної дестабілізації в країні, а також гуманітарної агресії з боку Росії, усі чотири фаворити виборів (Партія регіонів, "Батьківщина", УДАР, Комуністична партія) воліють мовчати. Кожен має свою причину: за одними і так закріпилася слава проросійських сил, інші – аби не псувати "антиросійською темою" власні рейтинги або щоб виказати лояльність до "третьої сторони". З тих же міркувань більшість пропонує двовекторний геополітичний "шпагат" - і Євросоюз, і Росія, а також ретельно оминає питання української національної ідентичності (мова, історія, культура), виводячи їх в розряд другорядних.
Тим часом вибори 2012 року можуть стати переломними. Сценарій, написаний за межами України, крок за кроком реалізується. Наступний важливий етап – цілковите вимивання з парламенту партій, опозиційних до Кремля та до його плану побудови "русского мира". Якщо до парламенту пройдуть лише згадані чотири сили, Кремль може вважати і це завдання виконаним.
2 
1
Комментарии
39