Жінки – члени комісії – зашивали міліціонерам їхні розірвані куртки

 

10 спогадів про вибори Миколи Булатецького

14 жовтня, 01.37

За два тижні до виборів серед ночі мене розбудив дзвінком син Максим. Він – депутат міської ради. Улітку на мовному майдані в Черкасах нас удвох пов'язали міліціонери. Я виїхав. Зустрілися. Каже: "Батьку, чиновники, наближені до твоєї опонентки, пропонують тобі 5 мільйонів доларів, аби на виборах сидів спокійно і дав їм сфальсифікувати".

Називав прізвища тих, хто пропонував, але вам я їх не назву. Казали, навіть зніматися не треба. Просто вони зроблять свою брудну роботу, а я робитиму вигляд, що нічого не бачу. Помовчали хвилинку. Потім син глянув на мене: "Я все зрозумів. Уявляю, як ти через місяць сидітимеш на купі грошей і казатимеш: " Йо…й я пед…аст!" Словом, вирішили, що з цими мільйонами мені життя не буде. Кожному своє: їм – гроші, мені – Верховну Раду. Я не прошу чогось зайвого. Тільки те, що виборов.

13 листопада, 19.04

П'ять днів я не вилазив із ЦВК. У вівторок глянув на цих людей – і все зрозумів. На них тиснуть зовні. Як кожній нормальній людині, їм не хочеться бути маріонетками. Значить, треба натиснути на них і з нашого боку. Подзво­нив Томенку, Соболєву. Кажу: "Треба, щоб Яценюк, Кличко та Тягнибок були тут, коли почнуть розглядати питання про неможливість встановлення результатів у п'яти округах". У фільмі "Іронія долі" Женя збирається йти, а Надя каже йому: "Ну, що ви робите? Куди ж ви йдете? Ви ж шукаєте зачіпку, аби лишитися". – "Так, – каже Женя. – Шукаю, але не знаходжу". От і ці люди шукали зачіпку, аби зробити по правді.

Та в ЦВК так ніхто й не приїхав. Якби тиснули, кричали, галасували, вимагали зробити по справедливості, вони піддалися б. А так, угнувши голови, ухвалили резолюцію про перевибори. П'ятеро депутатів із цих "пекельних округів", яких я називаю своєю фракцією, зібралися радитися, що робити. Кажу: "Давайте оголосимо голодування". Уяви, як би це було ефективно: голодування обкрадених кандидатів просто в залі ЦВК. Приїхав Сергій Пашинський – нардеп із БЮТу. Почав підмовляти цих людей: "Це неефективно". Кажу, якщо неефективно, то я зараз спалюся. І ти спалися зі мною. Я з ним тоді добре посварився.

13 листопада, 15.37

У ЦВК мене всі знали – охоронці, есбеушники. Кілька разів проносив квіти Юлії Швець та Жанні Усенко­Чорній. Востаннє прийшов із торбою яблук. Охоронник: "А це вам навіщо, Миколо Івановичу?" Кажу, подарую. "Ні, не пустимо. Бо ви тим яблуком комусь можете в лоба зацідити". Одне яблуко я з'їв, а торбу есбеушникам віддав.

2 листопада, 21.44

Як тільки в окружній комісії почали приймати протоколи – зник системний адміністратор. Потім пропало світло. Коли все було готове до підписання кінцевого протоколу, почала заточуватися й непритомніти голова комісії Ольга Козько. Ну, в такий спосіб вона хотіла зірвати підписання протоколу. Майже одразу на штурм ОВК клином пішов загін міліції. Увірвалися в приміщення, підняли на руки тіло Козько і збиралися його винести. "Тіло" було не безнадійне, бо прихопило з собою печатку. Ми заблокували вихід шафами, столами. Тут добре допомогли хлопці зі "Свободи".

Пізніше я казав, що Леся Оробець витягла з трусів Козько печатку. Леся на мене сварилася, бо насправді я не знав, звідки вона її витягла. Просто сказати "із трусів" було дуже ефектно й запам'ятовувалося. Потім узялися підписувати. Як тільки Ганна Юрченко з "Нашої України" підписала протокол, до неї кинулася офіційний спостерігач від Партії регіонів Лілія Іванова. З криком: "Перша сука підписала", – почала її бити. Заяву про напад Ганна написала в прокуратуру. Досі розглядають.

2 листопада, 22.03

Коли міліціонери напали, хтось загрюкав у двері серверної. Туди побіг мій син Максим. Серверну охороняв працівник СБУ. Витяг пістолет і сказав Максиму: "­Відійди, бо застрелю". Це почула моя жінка. Підійшла й заліпила есбеушнику ляпаса. Тим часом міліціонерів по одному розтягли в усі кінці приміщення. Декому порвали куртки. За годину, як усе уляглося, Максим потоваришував із тим працівником СБУ, а жінки – члени комісії – зашивали міліціонерам їхні розірвані куртки.

5 листопада, 7.30

Після підписання підсумкового протоколу зібралися їхати. П'ять машин, кілька автобусів. Біля серверної залишився депутат Остап Семерак. Решта хотіли манівцями добиратися до Києва. Боялися провокацій. Надворі ніч. Хтозна, що "регіонали" задумали. Я сказав Лесі Оробець: "Ніхто не поїде проти ночі. Це моє вольове рішення". Вона погодилася. На ранок відправляємо п'ять машин. Прийшов начальник міліції Придніпровського району Черкас. Каже, що прокуратура заборонила міліції супроводжувати протокол. Так і поїхали без супроводу. За всіма подіями в нашій окружній комісії спостерігала Ляля Лісовська з Канади – внучка письменника Горліса­Горського.

2 листопада, 21.12

Під час подій у нашій окружній комісії з'явився Михайло Чечетов. Перед ним зайшов Ельбрус Тедеєв. На Тедеєва ніхто не кричав. А до Чечетова поставилися з ненавистю: люди кричали, цькували. Причому стихійно, ніхто до цього не готувався. Тоді я зрозумів, чому нардеп­"регіонал" Володимир Олійник не показується в рідних Черкасах.

5 листопада, 14.18

За 10 хвилин ПІСЛЯ того, як Василь Ніколенко здаВ підсумковий протокол у КАНЦЕЛЯРІЮ ЦВК, по радіо повідомили, що в моєму окрузі будуть перевибори. Згодом голова ЦВК Володимир Шаповал просив вибачення в мене. Казав, що повірив на слово члену комісії Тетяні Лукаш – рідній сестрі представниці президента в Конституційному суді Олени Лукаш. Вона була куратором Черкащини. Під час засідання сказала, що в 194­му окрузі мали місце численні порушення і фальсифікації. Насправді жодного порушення не було зафіксовано. Отак через голослівну заяву однієї людини скасували результати голосування майже 100 тисяч людей. Хоча це не зовсім правда. Спочатку перевибори мали бути в чотирьох округах. В останній момент мій округ уписали в Адміністрації президента.

3 листопада, 9.10

У перші дні після виборів у штабі Валентини Жуковської розглядався "варіант Тетяни Засухи": скасувати результати на окремих дільницях. Подзвонили в
Адміністрацію президента. Там питають:

– А де вона перемогла?

– Тільки в СІЗО й тюрмі.

– І що, жодної цивільної дільниці нема?

– Нема.

– Ні, – кажуть. – Не підходить.

30 жовтня, 18.25

У вівторок після виборів сів увечері й думаю: кого ти, Миколо, разом із цими простими людьми переміг? Міського голову Одарича, голову облдержадміністрації Тулуба, олігарха Фірташа, його друга – голову Адміністрації президента Льовочкіна, першого віце­прем'єра Хорошковського, бо моя суперниця Жуковська – його сестра.

×