"В Черном море не купаюсь и вам не советую. Вам что, нужна кишечная палочка?"

6

Де краще відпочити в Криму "дикуном"

– В машине не пить, не есть, не курить. Музыка будет играть все время, – попереджає підстаркуватий Дмитро, водій Volkswagen.

Йому ми "впали на хвіст", щоб довіз до Криму. На потяг квитків нема на місяць наперед. Оголошення Дмитра знайшли на сайті з пошуку попутників: "Подвезу 1–2 девушек до Крыма".

Виїжджаємо з Києва звечора на Феодосію. За годину від Люби Успенської, що волає на весь салон про кабріолет, тріщить голова. А попереду ще 12 годин дороги. Раз нас зупиняють даїшники. Хабара не вимагають, але Діма дає 50 гривень, бо "псіхонув". Водієм він виявляється кепським, смикається цілу дорогу, і нас захитує. Але грошей не бере. І безкоштовно поселяє на добу до своїх друзів, які мають власний готель. Доба – від 600 до 900 гривень

Феодосія, 10.30

Центральний міський пляж

– В России от Анапы до Сочи Вова (Путін. – "Країна") постарался: на ­пляжах ничего не стоит, – каже пузатий чоловік такому самому череваню. П'ють пиво в холодку. – А тут все батутами заставлено, горками, кафешками. Вдоль по пляжу не пройти. Вот здесь, – махає рукою на кафе на узбережжі, – 200 человек бы вместилось. А так приближенный к мэру выбил себе это местечко и зарабатывает. До кризиса были здесь кафешки, стояли таблички: "Меньше 800 гривен заказы не принимаем". Итальянцы в обморок падали: "У нас бабушка может день в кафе сидеть с кофе и пирожным, и ей за это ничего не будет".

– Но щас русские меньше ­стали деньгами сорить, – відповідає ­другий. – Еще пару лет назад хозяин, у которого я останавливаюсь, в день мусор 10 раз выбрасывал – и все ­бутылки от водки и вина. А щас токо два раза, и то из­под пива.

Солідний мужчина з гарно підстриженою борідкою і білим тілом роздягається й складає речі та сумку на рушник із намальованою картою Криму. Йде до води, пальцями ніг торкає, чи тепла, й повертається назад. З його речей на піску валяється тільки книжка.

– Ой, обокрали! – пищить по­жіночому.

Навколо збираються роззяви. Перекрикують одне одного:

– Телефон тоже в сумке был? Вы бы еще ноутбук на пляж взяли!

– Воры в шортах ходят и черных кепках, я уже их вичислять стала. Нужно милицию вызвать.

– И че она сделает?

Обікрадений піднімає книжку. В ній закладка – 100 євро.

– Доеду до Симферополя, там одноклассник живет.

Жінка, яка пропонувала викликати міліцію, – з Чебоксар. У Феодосію їздить відпочивати 14­й рік поспіль.

– Всюду в Крыму была, но здесь лучше всего. Хозяйке за три недели плачу 500 долларов, она и кушать готовит.

– А мы тут отельчик с мужем нашли возле моря в интернете. Позиционирует себя как крутой, – втручається молода білявка з Москви в купальнику в горошок. – А на самом деле хозяйка – сука сукой! 100 долларов в сутки номер стоит, а она нашу Бусю ногой ударила, – показує на йоркширського тер'єра. – Ну, мы и переехали в другой отель. До моря 10 минут пешком, базар рядом, вода без перебоев, платим 500 гривен. Есть бассейн, фонтан с рыбками, у хозяев две собаки – своих по запаху впускают. Одна девушка хотела тайком жениха провести, так не пустили.

21.30. Денні розваги – прогулянки на катерах, яхтах, катання на водних мотоциклах, "бананах" – змінюються на вечірні. Відпочивальники фотографуються в костюмах минулих епох, ідуть на дискотеки, запускають у небо ліхтарики. На лаві сидять дві місцеві дівчини. Одна в яскраво­рожевій сукні:

– Роман, ну тот с пляжа, помнишь? Вчера пригласил меня в кафе. Потом говорит: "Детка, пошли прогуляемся – и ко мне". Я что, дура, за стакан коктейля идти? Ладно бы покормил по­человечески.

– Ох эти мужики. Им не понять, что ­девушке романтики хочется, – зітхає друга, фарбована в руду. – Я тоже у своего много не прошу, небольшой подарок каждый день. А он мне все: "­Завтра, завтра".

Коктебель, 10.00

Автобусна зупинка

Жінка в лимонній футболці запитує у приїжджих: "Квартира не нужна?" Називається Наташею Лапчук, вона – медсестра у приватній стоматологічній клініці. Її чоловік, який покинув роботу в міліції, на червоному Daewoo Lanos везе в протилежний від моря бік. Удвох приймають постояльців у двоповерховому будинку. Найдорожчі номери по $40: двоспальне ліжко, холодильник, душ, туалет, шафа, кондиціонер і вид на Карадаг. До моря – хвилин 20 пішки.

– Мы отдыхающим воду родниковую возим, яйца домашние даем. Таких ненормальных больше не встретите здесь. На берегу шум, крик, гам. У меня сестра живет возле дома Волошина – у нее отдыхающие с берушами спят. Я у сестры три дня жила, так находила по телевизору исторические передачи Эдварда Радзинского – и засыпала под его голос.

Подружжя заробляє 80 тис. грн за сезон. На них споруджують будинок для приїжджих. Самі туляться в старій хаті.

11.30. Минаємо п'ять будинків із написами "Сдаю жилье". Погоджуються здати халупу за 100 грн з людини. У кімнатці два куцих ліжка і все. Десяті ­господарі пускають за 500 грн на добу. ­Поряд із дельфінарієм висить оголошення, що тут можна розбити наметове містечко. Місце – 40 грн з людини, у ­економ­будиночку – 80. ­Зручності на ­території.

17.30. У вінку з бузкових дрібних квіточок, з кошиком таких самих квітів, які вона називає "поебень­травою", набережною повільно йде рум'яна 55­річна Людмила Каротікова. На її лобі стрічка "Коктебель". Чіпляється до зустрічної жінки, легенько б'є її букетом по животі:

– Пусть он придет, и женой тебя назовет. Пусть дома сидит, на сторону не глядит и у него там не стоит. Как будешь приезжать, сразу у него будет стоять. Поженитесь­поженитесь, никуда не денетесь, родите сыночка и лапочку­дочку, – примовляє.

Звертається до хлопців, що сидять у найближчій чайхані.

– Мальчики, подходим на прием, будет подъем. Без приема – нет подъема, и будут молодцы теребить свои концы, а девчушки теребить свои ракушки. А как купят траву­поебень, будет стоять целый день! – хлопці лягають від реготу.

– У меня дедушка шутки­прибаутки приговаривал, – каже Людмила. – И я такая же. Ля­ля­ля, а человек радуется, заряжаю его энергией. Придумала сказку­миф о некой поебень­траве. А это кермек – лимониум, он в горах растет, его каждый может нарвать. Он действительно целебный – от женских болезней, от простатита. ­Нужно заваривать, как чай. Но если из моих рук взять, тогда помогает от всего. Я даю людям веру. Сказала, что будет ­сыночек, на второй год подходят, благодарят – ребеночек действительно ­родился.

– Эй, бабуся, почем букет? – гукає хлопець років 18.

– Какая я тебе бабуся, я еще еб…ся, – сміється жінка. – Букетик – 20 гривен.

7.00. Двірники домітають останнє сміття на набережній. Кажуть, щоранку вивозять звідси по 14 т. Де­не­де на надувних матрацах сплять туристи. Додивляються останні сни й працівники кафе на диванчиках у чайханах.

На нудистському пляжі літній чоловік мастить геніталії кремом для засмаги. Двоє хлопців у шортах підходять до двох дівчат років 20. Одна сидить у самих трусиках від купальника, друга – без нічого. Її тіло розписане кольоровими квітами.

– Какая красота! Девушка, а можно с вами сфотографироваться? – присідають поруч.

– 5 гривен, – сміється гола й замотується в парео.

Після 8.00 пляж наповнюється людьми. Жінка років 30 боязко знімає бюстгальтер і йде купатися. На лінії прибою чоловік років 70 мастить собі коліна сіро­зеленою глиною із каструльки.

– Ти тут шо – перший раз? Роздягайся повністю, нащо ото організм мокрими ганчірками застужувать? – звертається до неї.

Каже, що його звуть Цезар Володи­мирович і він із Житомира. Тіло таке засмагле, що складки на шкірі аж чорні.

– Я цей пляж 17­й рік ­відвідую. Це діло – нудизм – ще Волошин ­почав. Він ходив без штанів, на попі сорочку зав'язував. А потім тут був будинок письменників, вони ховалися за гірку осюди, і все було ­харашо. Сюди приїжджають ­кращі люди, академіки, я тебе з усіма ­познайомлю. Усі одне одного ­знаємо, речі стережемо, – йде під навіс робити жінці масаж. – Тут недалеко Лисяча бухта є, але там всякі неформали. Їм аби напиться, накуриться. Харашо тобі? – питає у жінки, погладжуючи її по спині.

– Нудистский пляж – изюминка Коктебеля. Без него это был бы обычный курортный посёлок, – доводить комусь телефоном лисий чоловік з витатуйованою трояндою на нозі. – Давай, приезжай, что тебе в этом Судаке?

Судак, 14. 15

Стоїмо в касі по квитки на Гурзуф

Таксисти не дають проходу, пропонують довезти за 1000 грн, за 10 хв ціна падає до 500. За квитки в касі платимо по 60 грн.

– Ой, лучше бы вы вернулись в Симферополь и ехали оттуда, – каже місцевий. – А здесь почувствуете все 415 поворотов серпантина. Берите ­пакеты.

Першу годину дороги пасажирка з Миргорода на Полтавщині, яка сидить за водієм, молиться:

– Ніколи так не боялася, даже в літаку.

Водій розганяється й різко гальмує. ­Автобус хитається, треба триматися за ручки, щоб не впасти. На одній із зупинок дівчата вискакують купити винограду. Водій навідріз відмовляється їх чекати.

– Выбрасывайте их вещи, ждать не буду.

Гурзуф, 18.50

Місцеві не хочуть пускати на добу

Жінка за 400 грн пропонує темну кімнату з вентилятором і зручностями у дворі. За такі самі гроші знаходимо ближче до моря – з кондиціонером, туалетом і душем.

7.30. Порожню набережну, викладену плиткою, миють ­швабрами. Пляжі всипані щебінкою, яку завезли замість гальки – ту змило море. Від води каміння трохи округлилося, але воно завбільшки як яблуко – ні ходити, ні лежати неможливо. ­Місцеві кажуть, має пройти три­чотири ­сезони з гарними штормами, щоб щебінка перебилася і стала дрібна. ­Міські пляжі безкоштовні, за лежак треба заплатити 20 грн. О 10­й вже ­повно людей. На пляжі санаторіїв пускають за санаторно­­курортною карткою.

– Девушка, я тоже хочу на ваш пляж, это можно как­то устроить? – літній чоловік звертається до дівчини з козирком на голові, що перевіряє відвідувачів.

– Тише, не орите. 20 гривен – и проходите.

На таких пляжах є туалети й душі.

– Ох у вас и цены! В Турцию можно два раза съездить, – спітнілий чоловік стоїть біля фруктів. – Малина 10 гривен стограммовый стаканчик!

– Мужчина, приехали в Крым, закройте рот и помалкивайте, – гримає на нього продавщиця.

Півторалітрова пляшка води коштує 10 грн – проти 7 в Коктебелі й Феодосії, молочний коктейль 15 – замість 6–10, пиво 10–13 – на сході 7–10.

10.00

Артек, поряд із Гурзуфом

Двоє молодих міліціонерів стоять біля скелі, на яку дереться літній чоловік із трьома підлітками.

– Батьку, ну куди ви? Злазьте! Уб'єтеся! – кричить один із правоохоронців. Він із Рівненської області.

– Я сюда всю жизнь лазил и щас залезу. Внукам скалу показать хочу.

Хлопці пояснюють, що приставлені до скелі, щоб знімати охочих сфотографуватися.

– Ми в Харкові служимо. А сюди приїхали на зміну, на 20 днів. Всі нам заздрять, що в Крим відправили, а тут стоїш у жару, в формі, без вихідних. Тільки й того, що дівчат топлес можемо у бінокль пороздивлятися, тут дикунський пляж є.

22.30. Набережна

– А где местные купаются? – цікави­ться молода жінка у двох місцевих чоловіків, які запросили її до ­ресторану.

– Я – в Сиамском заливе, это ­Таиланд. В Черном море не купаюсь и вам не советую. Вам что, нужна кишечная палочка? Химикаты сюда сливаются, а моллюсков, которые очищают воду, рапаны съели. Так что лучше уезжать, а квартиру свою сдавать. Вот я знаю женщину лет 30. Живет в соседнем доме со мной, посудомойка в Артеке. Квартиру сдает, питается на работе, там же моется, а ночевать ходит в балку – спит под кустом на одеяльце.

×