"У нас ніколи не було власної машини. Ми про інше думали"

1. Із В"ячеславом Чорноволом познайомилися у середині 1960-х. Зі львівським приятелем їхала автобусом до Івана Світличного. Славко зайшов у автобус, і мій товариш нас познайомив. В"ячеслав Максимович так мило усміхався. Через кілька місяців його арештували. Перед цим він подарував мені великий гуцульський перстень. Потім я приїхала до нього на заслання в Якутію. Ми розписалися. У нього був схожий гуцульський перстень. Ми зняли їх і сховали в дупло дерева.

2. 1972-го, в час тотальних репресій інтелігенції, В"ячеслава взяли одним із перших. КДБ на три дні затримало мене та його сестру Валентину. Ми сиділи у сусідніх камерах, але не знали одна про одну. В"ячеслава побачила в темному коридорі, коли мене вели під конвоєм на допит. Від несподіванки сперлася на стіну й почала сповзати. Почула його голос: "Атенонько, тримайся".

3. Учителька вивела Ірину (донька Атени Пашко та її першого чоловіка Василя. — "Країна") з уроку й повела у кабінет, де сиділи слідчі з КДБ. Сказали їй: "Твоя мати носить передачі Чорноволу, а ти носитимеш їй". Іру виключили з комсомолу, лякали, що не складе іспитів до університету. Вона вступила до театрального інституту в Ленінграді. Потім у Львові створила свій "Театр у кошику".

4. У середині 1980-х В"ячеслав Максимович вийшов із тюрми. Його друзі запросили нас до Швеції. Він боявся, що можуть назад у Україну не впустити, і я поїхала сама. Мої приятелі з Америки передали для нього комп"ютер. То був перший комп"ютер у Львові.

5. У Києві отримали тимчасову двокімнатну квартиру на вулиці Панаса Мирного. Ми не приватизували помешкання, хоч усі депутати тільки цим і займалися. Коли В"ячеслава вбили, Олександр Омельченко запропонував мені іншу квартиру. Це було дуже людяно з його боку. Я переселилася у трикімнатну на вулиці Івана Франка. Не могла жити поруч із тими, хто розвалив Рух.

6. Батьки В"ячеслава були вчителями. Хрестити дітей тоді не дозволяли. Він хрестився у 33 роки у старій гуцульській церкві села Космач на Івано-Франківщині. Священиком був отець Василь Романюк, який згодом став патріархом Володимиром. Я вишила чоловікові до хрестин сорочку.

7. Михайлина Коцюбинська — моя найближча колежанка в Києві. Вона племінниця письменника Михайла Коцюбинського. Коли мене випустили після триденного арешту, я дійшла до телефону?автомата, кинула 2 копійки і подзвонила їй у Київ. Михайлина за кілька годин прилетіла до Львова, щоб підтримати мене. 8. Першу мою поетичну збірку видали друзі з Америки 1989?го. Остання вийшла 2008 року. В"ячеслав казав мені: "Пиши, не полишай".

9. В"ячеслав подзвонив о 22.30, за годину до загибелі. Сказав, що вже у Черкасах і скоро буде вдома. Домовилися разом повечеряти. О 23.30 його не стало. Я сиділа на кухні й читала спогади Ірини Жиленко. Відчула наче протяг. Після похорону принесли речі В"ячеслава, піджак і сорочка були в крові й піску. Взялася їх прати у ванні. Як побачила повну ванну крові, мало не зомліла. Може, не треба було відпирати ту кров? В"ячеслав рідко сниться. Якось відчула, як він нахилився до мене, узяв за плече, приголубив.

10. До нас часто приїжджали гості. Іноді стільки, що їх нікуди було класти спати. Я закупляла кілька пакетів гречки й годувала їх. В"ячеслав куховарити не вмів. Хоча із заслання в Якутії писав, що вчиться готувати їхні національні страви. У нас ніколи не було власної машини. Ми про інше думали.

Автор: текст: Анна УСІК

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A

Комментировать

"У нас ніколи не було власної машини. Ми про інше думали"

Комментарии