У могилі мій брат переламав кілька ребер і ключиці

Протокольний радянський ритуал вимагав творчого підходу. Не всіх небіжчиків можна було підігнати під один шаблон. Тому перед кожним похороном Сашко отримував на руки коротку біографію, яку треба було викласти в піднесено?діловому стилі.

Усі біографії заносили в один великий блокнот ритуального чорного кольору, які Сашко потім творчо обробляв. Пам"ятаю, там були стандартні кліше, покликані представити звичайного радянського мерця максимально заслуженим. У такий спосіб утілювався давньоримський принцип: "Про померлого або добре, або нічого".

На закінчення промови можна було використати щось нестандартне. Якусь метафору, параболу чи гіперболу. Сашко, як це й було заведено, перебільшував людські риси небіжчика, який, хоч і був за життя, наприклад, бракоробом, хапугою чи бюрократом, оголошувався люблячим батьком, добрим сім"янином, відданим комуністом і зразковим професіоналом.

Однак найцікавіше не те, як Сашко працював читцем на цвинтарі, а те, як його звільнили з роботи.

Чашу терпіння начальства переповнила одна історія. Ховали благеньку вісімдесятирічну бабусю, яка нічого нікому не завинила і нічим особливим у житті не відзначилась. Звичайна старша жінка без жодного натяку на героїчну біографію.

Для Сашка це було четверте читання – після трьох похоронів і трьох поминок. Місяць липень. Спека, задуха, сивушні випари і плутанина в думках… Коли дійшла черга до його урочистої промови, Сашко витягнув свій чорний блокнот і почав піднесено читати:

– Шановні громадяни, дорогі рідні і близькі! Сьогодні скорботний день для родини, міста і всієї країни. Ми віддаємо останню шану і проводимо в останню путь заслуженого громадянина міста, героя Радянського Союзу, кавалера ордена Леніна й ордена "Червоної зірки", учасника Великої Вітчизняної війни, полковника у відставці Губарева Сергія Никаноровича…

На цих словах його обірвали близькі покійної і під білі руки відвели на цвинтарну вахту. Ховали стареньку вже без Сашкового протоколу.

Це була його остання ритуальна місія того сезону. Але не останній подвиг. Через рік у бюро ритуальних послуг звільнилась вакансія читця. І нікого кращого за Сашка на це місце радянська влада знайти не змогла.

×