За візерунком, його кольором на тілі жінки в примітивних народів дізнавалися, чи заміжня, скількох має дітей. Орнаменти, а то й цілі картини, папуаси, полінезійці, африканці, індіанці наносили на обличчя, спини, животи, ноги, руки, сідниці. При цьому фарба також захищала тіло від паразитів.
Воїнам бойові малюнки потрібні були, щоб настрахати ворогів і розрізнити в битві своїх. За кольорами впізнавали й соціальний статус людини. У стародавніх майя з півострова Юкатан полонених фарбували в жовтий, воїнів - у червоний, неодружених - у чорний, а жерців - у синій.
Неоднакове розмальовування в різних племен було ніби візитною карткою кожного народу. Індіанці каража з Бразилії фарбують по чорному колу праворуч і ліворуч від носа. А їхні сусіди з племені крао малюнками прикрашають груди та спину. Вони імітують сліди ягуара - найсильнішого й найсміливішого хижака в Америці.
Африканці фарби використовували рідко, адже на чорній шкірі їх майже не видно. Зазвичай наносили цілі ряди глибоких рубців. У племені тома з Гвінеї під час обряду ініціації хлопцям роблять на спині декілька навскісних ліній-насічок. Це татуювання-рубці означає сліди зубів Великого Духа. Він нібито пожирає хлопчиків, а потім випльовує їх - уже як зрілих чоловіків.
Французький кінематографіст П'єр-Домінік Ґесо 1953-го спостерігав, як один зі старійшин тома Веґо наносив татуювання-рубціолючка встромлюється біля правого соска. Колючка зривається. Ву хлопцеві Віралю: "Веґо бере Віраля за руки й завертає за голову... Віраль здригається від болю: кане спокійо робить новий, глибший укол, піднімає шкіру й відтинає її помахом ножа. Виступає краплина крові. За півсантиметра від першого надрізу Вуане повторює ту ж операцію". Потім Ґесо вирішив і собі пройти обряд ініціації. "У мене таке враження, ніби чую, як тріщить м'ясо при кожному надрізі", - розповідає.
Папуаси з племені сепік такими рубцями покривають усю спину та груди. Коли їх прорізують, людина буквально спливає кров'ю. При цьому досягається важливий міфологічний канон: відтепер член племені має шкіру, рубчасту, як у крокодила - їхнього головного божества.
Тату розповідали про походження й родовід людини, про здійснені нею подвиги та знаменні події в житті. Це була така собі автобіографія, записана на тілі.
Дослідник Нової Гвінеї Микола Миклухо-Маклай розповідав, що за татуюванням на тілі папуаса-чоловіка можна було визначити, "скільки вбив він людей, оскільки число витатуйованих фігур на різних частинах тіла (руках, грудях, плечах) звичайно відповідає кількості вбитих ним людей". При татуюванні папуаси й індіанці вживали рослинні барвники, сажу чи попіл. Вони дають синюватий колір.
В айнів з японського острова Хоккайдо дівчатам по досягненню шлюбного віку в дрібні надрізи навколо рота втирали сажу з чайника, що закипів на березових дровах. Татуювання ставало синім. А оскільки кіптяву дав священний вогонь, злі духи не могли проскакувати до рота й носа. Тобто татуювання подекуди виконувало й функцію оберега.
Різнобарвні пір'їни, розфарбовані й різьблені дерев'яні палички індіанці й папуаси втикали в ніс, щоки, вуха. І не лише задля оздоби.
Приміром, хлопчикові-папуасові це робили також під час ініціації. У носову перегородку втикали жорсткі й гострі, як бритва, листки місцевої рослини. У дірки потім вставляли палички чи пір'їни. Кров при цьому з нього лилася рікою.
Індіанці ботокуди з Бразилії кожному хлопчикові по досягненні 7 років пробивали нижню губу й вставляли в отвір шайбу. Із часом її змінювали на більшу. І так розтягували губу, що шайба-прикраса могла сягати 10 см у діаметрі.
У тлінкітів із південної Аляски шайби в губах носили лише жінки. "Лиш тільки вони досягають статевої зрілості, їм роблять розріз на нижній губі й втикають туди кістку, яку для розширення отвору час від часу міняють на товщу, - описував цей звичай капітан російського флоту Отто Коцебу, який відвідав тлінкітів на початку ХІХ ст. - Тоді в цей отвір вставляють колюжку - шматок дерева з потовщеннями на обох кінцях, овальний у розрізі. У найзнатніших жінок колюжка часто має 4 дюйми завдовжки і 3 в ширину (1 дюйм = 2,5 см. - "Країна"). Внаслідок цього нижня губа настільки виступає вперед, що завжди видно нижні зуби. Зовнішній край губи, що оточує цей шматок дерева, стає тонким, як мотузка й має темно-синій колір. Під час швидкої ходи губа розхитується вгору й униз, торкаючись то носа, то підборіддя".
У бразильського племені крао чоловіки такими ж здоровенними шайбами досі прикрашають кінчики вух. Коли виймають ці оздоби, то розтягнуті мочки сягають плечей.
"Тіло людини розглядалося як простий шматок дерева, який кожен обтесував і пристосовував на свій розсуд: відрізали те, що виступало, продірявлювали перетинки, обробляли плоскі поверхні, інколи зі справжнім буянням фантазії", - писав 1909-го франко-бельгійський етнолог Арнольд ван Ґеннеп про тубільців Африки, Америки, Азії та Океанії.
Ці народи вірили, що боги заповіли їм підганяти свою зовнішність під певний, визначений ними зразок. Отже, вигляд людини в архаїчних суспільствах був жорстко регламентований. Зокрема, й стосовно голови. Приміром, майя немовлятам до неї міцно прибинтовували дощечки. І коли діти виростали, лоби в них були дуже скошені.
Між зубами стародавні майя пропилювали отвори. Туди вставляли кольорові камінці й закріплювали їх спеціальним цементом. Мексиканські народи в минулому підпилювали собі зуби за допомогою каменів і води, щоб набували вигляду трикутників. А потім чорнили спеціальною фарбою - стійкою, аби не змила слина. Ментавайці з однойменного архіпелагу в Індонезії кутики зубів і досі відколюють за допомогою леза мачете, по якому вдаряють дерев'яним молотком. Зуби виходять наче зубці пилки.
Найдавнішому татуюванню близько 2,5 тисячі років
У кургані Пазирик на Гірському Алтаї 1929 року археологи розкопали поховання скіфського вождя, який жив у IV ст. до нашої ери. У нього обидві руки, плечі, груди, частина спини, а також права нога суцільно покриті витатуйованими малюнками в скіфському звіриному стилі. Це найдавніше з відомих в історії татуювань.
У той час на степовому просторі від Дунаю до західної Монголії, включаючи територію сучасної України, жили споріднені іраномовні народи. Усіх їх у широкому розумінні називають скіфами. Вони мали однотипну культуру, подібними в них були й поховання царів.
Лише в горах Алтаю вічна мерзлота зберегла до наших днів татуювання на шкірі померлого царя. Однак можна припустити, що такі ж тату були в скіфських царів та знатних людей і в решті поховань степового пасма Євразії. Разом із тими, що жили на півдні сучасної України.
"Діти розмальовують часто своє тіло кольоровим соком ягід"
Релікти операцій зі зміни зовнішності, що найдовше вціліли в архаїчних народів, етнографи ще в ХХ ст. виявляли в українських дітей. У 1920-х Ніна Заглада досліджувала село Старосілля, теперішнього Остерського району на Чернігівщині.
"Старосільські діти, - пише, - для забави розмальовують часто своє тіло: ноги, лице тощо кольоровим соком ягід; а надто вони таким самим способом розмальовують свою звичайну одіж - сорочки, хвартухи, хустки - в різноманітні узори; а під час купання вимазують іноді тіло глеєм". Ніна Заглада підсумовує: "Подібні явища в побуті дітей можна вважати за рештки певних надбань на примітивних щаблях культури нашого народу". Бо діти підсвідомо відтворюють те, що за доісторичних часів мало магічне значення.
Те, що розмальовування шкіри й татуювання практикували давні слов'яни-язичники, підтверджує арабський мандрівник Ахмед ібн Фадлан. У Х ст. він відвідав Східну Європу й у своїх "Записках" про зовнішній вигляд русів, зокрема, зазначив: "Починаючи від кінця нігтя кожного з них на шиї, видно зелені дерева, зображення й інші речі".
Тату означає малюнок
Слово "тату" спочатку потрапило до англійської. Уперше його вжив мандрівник Джеймс Кук у звіті про свою навколосвітню подорож, опублікованому 1773 року. Запозичив термін із мови полінезійців: "татау" на діалектах жителів острова Таїті означає "малюнок".
Мода на тату в новітній час найперше поширилася серед моряків. Саме вони привезли до Європи перших татуйованих полінезійців. Далі були особи монаршої крові. 1862-го британський принц-спадкоємець, згодом король Едвард VII, відвідав Палестину і зробив собі татуювання хреста на руці. А потім оздобив своє тіло ще кількома тату. Через 20 років його наступник король Ґеорґ V відвідав Японію, де йому зробили традиційне місцеве татуювання дракона. Наприкінці ХІХ ст. тату з якорями та драконами масово починають робити собі аристократи.
1891 року американець Самуїл О'Реллі запатентував перший електричний пістолет для татуювання. Воно одразу стало модним серед артистів. Наприклад, леді Віола мала на тілі шість портретів американських президентів, Чарлі Чапліна й інших відомих людей.
Під час Першої світової війни у Великій Британії літеру D карбували дезертирам, а під час Другої нацисти вибивали на шкірі номери в'язням концтаборів. Усе це знизило до мінімуму популярність татуювання. Його часто робили лише представники нижчих класів та злочинці. У молодіжній субкультурі тату стало популярним із 1950-1960-х.
текст: Ігор ЛУБ'ЯНОВ
5 
1
Комментарии