Протягом літа біля села Пилипець Міжгірського району Закарпатської області проходить 19-й фестиваль "Шипіт". На велику галявину поблизу водоспаду з'їжджаються хіпі, рокери, металісти, панки, готи, анархісти з України та країн колишнього Союзу. Захід не має офіційного організатора, програми. Неформали розбивають намети й відпочивають. Грають на гітарах, сопілках, тамтамах, волинках, бубнах. П'ють переважно місцеве вино
9 липня білорус Олексій Хадаковіч, 21 рік, піднімається дорогою до галявини з наметами. На ньому яскраві строкаті шорти й футболка. Несе три півторалітрові пляшки вина. На півдорозі зупиняється біля хлопців у шкіряних куртках.
– Мир вам. А ви звідки будете? – запитує.
– Привіт. З Івано-Франківська.
– Українці, – радіє Олексій. – Я пишаюся вашою нацією! У вас була така чудова революція. А ми ніяк свого бацьки позбутися не можемо. Ваш Янукович навіть краще.
– Ти чисто здурів? Лукашенко хоч не зек колишній.
На початку поляни намети "олдів" – тих, хто був одними з перших хіпі в Україні. Восьмеро чоловіків у затінку розкладають консерви й тушонку. Нарізають ковбасу, помідори, огірки, цибулю. По колу передають великий металевий кухоль із вином.
– А я НЛО вже кілька років бачу, – розказує 60-річний Олександр Фещук зі Здолбунова на Рівненщині. – Вони різних форм бувають – як куля чи тарілка, або квадратні. І різних кольорів – салатові, зелені, рожеві, жовті. Моя мама не вірила. Але одного дня прибігла вся така розпашіла й описала тарілку. Взагалі, вони тільки декому показуються. Часто зустрічаю їх у людних місцях, але ніхто, крім мене, їх не бачить. Думаю, вони щось на людей навівають, щоб ті їх не помітили.
Посеред галявини на зрубаному стовбурі висить прапор анархії. Навколо сім наметів панків. З одного вилазить хлопець із синім ірокезом – Гобіт, 21 рік. Починає шукати в пакетах їжу.
– Хто живий і тверезий – вилазьте! – кричить. – Я жерти хочу. Давайте будемо снідати чи то вже обідати.
Із наметів виходять кілька хлопців. Починають викладати харчі. 18-річний Клоп приносить палку салямі. Він приїхав із Дубна на Рівненщині.
– Ні фіга ти собі жируєш, – каже Гобіт. – У вас мажорна хавка.
– Та ну тебе в баню. Не стібися, – махає рукою Клоп. – Я цілий місяць ішачив як дурний, щоб на "Шипіт" грошей заробити. Вагони по ночах розвантажував. Намахався до холєри. Але заробив 2 штуки. Більшу половину потратив уже, бо дома купити дещо треба було. Але півтисячі із собою привіз. Так шо вином ми забезпечені. Можна буде навіть магазинної горілки купити.
– Краще самогонки бахнути. То натурпродукт, а не галіма фальшивка фабрична, – каже панк із жовтим ірокезом.
– Ага, а коли блювати захочеться, то Козловського краще включити, – сміється Гобіт. – Не розумію, як таке лайно можна слухати і ще й платити за нього.
Неподалік від дороги, яка проходить через усю галявину, сидять тернополянин Назар Олежко, 33 роки, і Валентин Дудар, 30 років, із Бердичева на Житомирщині. На обох порвані джинси.
– Дев'ятий рік приїжджаю – каже Назар. – Жінку сплавляю в Крим до родичів, а сам тут натхнення шукаю. Працюю юристом, мушу носити той довбаний костюм і удавку. А тут хоч голяка бігай і нікому до тебе нема діла. Жаль тільки, що місцеві на вино ціну підняли – 15 гривень за літр.
Наливає в металеві кухлі. Чоловіки цокаються й випивають.
Біля зеленого намету лежать дві дівчини. Засмагають голяка. Голови накрили футболками.
– Ти прикинь, той козел Вадік теж на "Шипіт" приперся, – каже одна з них. – Я з ним два дні тому розійшлася, а він далі за мною їздить – переслідує. Давай сьогодні підемо в гості до якихось нєфарів, але таких трохи накачаних. Нехай той хиляк попуститься.
3 
1
Комментарии
6