Я - владна жінка. У спілкуванні зі мною 90 відсотків чоловіків замикаються, їм стає страшно. Бо я всюди й мене багато. Але якщо чоловік не боїться того, хто перед ним стоїть, владність кудись зникає. Тоді стаю м'якою й ніжною.
Я живу у стані "самотність у натовпі". Маю кількох друзів в оркестрі. Але не все можу їм розповісти й пояснити, бо я веду цей корабель. Між нами обов'язково має бути бар'єр.
Поміркований диктат узаконений моєю професією. Якщо оркестр почне тягнути ковдру на себе, вийде какофонія. Але якщо форма диктату диригента дуже жорстка, то бар'єр між тобою і людьми настільки виросте, що теж нічого не вийде. Музикант повинен отримувати кайф разом із тобою. Тож у диригенті мають рівномірно сплітатися якості обох статей - гнучка жіноча психіка і жорстка чоловіча вимогливість. Якимось дивом я це поєдную.
Я піднімаю руки. Усі мають сконцентруватися на мені. Чекаю. Коли всі готові, коли не дихають, включно із залою, - тоді можна розпочинати.
Коли за моєю спиною хтось шарудить, можу розвернутися й оглянути залу. Це спрацьовує.
Якщо слухачі мовчать, мені завжди чути, як вони це роблять. Мовчать, бо їм нудно. Чи мовчать, бо зворушені. Або плачуть.
Диригент - професія другої половини життя. Потрібен життєвий досвід, щоб керувати людьми. Що хочу працювати з оркестром, зрозуміла у 27 років. На той час уже була заміжньою, мала дитину.
Якщо я незадоволена, все видно на моєму обличчі. У дитинстві хотіла працювати розвідницею, але ніколи мені нею не стати - непомітною, розчиненою в натовпі.
Коли жила в гуртожитку, було таке, що й голодувала. І ось подруга запропонувала роботу на телебаченні. Неймовірну, як на 2000 рік, зарплату - 100 баксів. Квартиру тоді можна було зняти за 30. Обіцяли мобільний телефон і водія, який возив би мене по зйомках і додому. Я відмовилася.
Я схильна все перебільшувати. Сьогодні вранці мені зуб лікували. Розпитувала лікаря про те і про інше. Вона відповідала, а в мене обличчя - мов телевізор. Каже: "Ви така вразлива". Якби цього не було, я не змогла би робити музику.
Конкуренції в нашій професії немає. Майже всі оркестри державні. Якщо тебе взяли, то вже ніхто з місця не посуне. На Заході контракт підписують на короткий термін. Це тримає диригента в тонусі.
Ненавиджу, коли люди брешуть. Відчуваю це моментально. Треба бути мені відданим у всьому - в дружбі й любові.
Музиканти заробляють небагато. В моєму оркестрі ледь не кожен має халтуру. Музикант мені каже: "Таню, розумієте, в мене бабуся за 30 кілометрів від Києва. Маю відвезти їй варення". Насправді я знаю, що йому треба бути о сьомій вечора деінде і скільки за це заплатять. Якби мені так і сказав, спробувала би зрозуміти. А так за брехню втрачає роботу.
Якось репетирували із всесвітньо відомою японською піаністкою Кейко Матсуї. Запитую: "Скільки будете імпровізувати?". Вона звела очі вгору й задумано каже: "I don't know. May be fife, мay be twenty minutes...". Я перейшла на рідну мову й кажу: "Не знаю, яке там у тебе "мей бі", але тут сидить оркестр із 70 людей. Вони чітко повинні розуміти, коли їм треба вступати. Я ж маю подати їм знак! Визначайся! Я з оркестром не буду ганятися за тобою". Концерт пройшов мов по маслу.
На шляху до успіху обростаєш колючками. Якщо на генеральній репетиції чи концерті почнеш брати близько до серця все лайно, що на тебе ллють, можеш померти дорогою додому. А цього й домагаються недоброзичливці. Але я питаю в себе: "Де тепер ті, хто казав, що ти - нікчема й нічого не зможеш?".
У президентський оркестр навіть не розумію, як потрапила. Завжди здавалося, що туди беруть за зв'язками. Опинилася в ньому після консерваторії, фактично з вулиці.
Коли в Маріїнському палаці ми вперше грали для Ющенка, підійти до мене було нереально. Ми стояли в одному кінці залу, президент - в іншому. Але він переліз через стілець, розштовхав колонки, підійшов до мене і привітався. Протокол його не цікавив.
Успіх - великий чи маленький - передбачає втрати в чомусь іншому. Якщо все чудово на роботі, то платиш коханням, здоров'ям, особистими стосунками, хобі. Можливо, є диво-люди, які поєднують успішну кар'єру з успішним сімейним життям. Але це не я.
Зараз я могла б керувати будь-яким комбінатом - чи сталепрокатним, чи з виробництва кефіру. Переконана, він був би найкращим в Україні.
Українці задовбані життям так, що академічної музики не хочуть. Адже вона потребує уваги, вимкненого мобільника і, пардон, хоча б трошки інтелекту.
Диригентські палички замовляю майстрові, який живе в будинку навпроти. У магазинах якісь незручні.
Паличка часто вилітає з рук під час концерту. Вона летить у когось із музикантів, а буває, що й у глядача. Летить із шаленою швидкістю. Це означає, що в мене була надто розслаблена рука. В той же час руки не повинні бути затисненими. Інакше подиригуєш хвилин із 10 і впадеш непритомний.
Якось паличкою поцілила в банкіра. Його охоронці, мабуть, подумали, що це терористичний акт. Стали перемовлятися по рації: "Увага! Увага! Палка полетіла!".
Не можу відпочивати на чужих концертах, бо починаю професійно слухати. Є хіба що Ґедеон Кремер і Валерій Гергієв. Коли вони на сцені, забуваю, де я і хто я.
Брегович розчарував. Пішла з друзями послухати його оркестр на Михайлівську площу. У селах на Буковині народні оркестри точнісінько так само грають на весіллі. На дисках він справляє краще враження.
Співаков приїжджав до нас. Дуже хотілося б послухати. Та вартість квитка - від 2500 гривень. У мене був шок, коли дізналася.
Найтяжча розмова в моєму житті - з донькою, коли їй було 3 роки. Вона взяла мене за руку, посадила на стільця і почала ставити запитання про моє особисте, чоловіків, роботу. Брехати дитині неможливо. Я плакала і відповідала чесно. Тоді донька сказала: "Є багато речей, яких ти не розумієш. Я буду жити по-іншому і ніколи не буду займатися музикою". І побігла бавитися кубиками.
Народилася в Єкатеринбурзі, Росія. Згодом родина переїхала в Чернівці. 2003-го закінчила Національну музичну академію України, клас оперно-симфонічного диригування професора Гнєдаша. З 2004 року - диригент президентського оркестру. З 2007-го - художній керівник і головний диригент New Era Orchestra, створеного за підтримки PR-компанії "Вавілон".
Виступала на презентації перекладу останньої книжки Джоан Ролінґ. Оркестр під її керівництвом виконав саундтреки з фільмів про Гаррі Поттера.
Розлучена. Має 13-річну доньку Владу.
2 
1
Комментарии