До Євро-2012 українські готелі підняли ціни, деякі – вп'ятеро. Чимало українців запропонували іноземцям безкоштовно пожити в них у квартирах під час чемпіонату
Ася КУЧЕРЯВСЬКА, 33 роки, бухгалтер. Винаймає двокімнатку в Києві. Незаміжня. Пише портрети вітражними фарбами. Займається йогою.
– 22 червня приїжджають двоє литовців, із Вільнюса й Клайпеди. Один із них, 34-річний бізнесмен, запитав, які мої вимоги. Сказала: щоб не курили в квартирі. Він відповів, що таке в Європі взагалі не прийнято.
Через вихідні приїздять двоє хлопців із Мюнхена. Один попередив: "I will be with my cousin". Думала, з двоюрідною сестрою, а потім вичитала в словнику, що "з кузеном". 21-річний студент із Голландії написав смішно: "Обіцяю: я буду приходити не пізно ввечері. Спати небагато – годин 6-7. Я не їстиму вашої їжі. Не псуватиму посуду. Не куритиму. Мені треба тільки помитися й переночувати. Я поїду через день. Дуже тихо, вранці".
Чи перевірені вони люди, чи надійні, не знаю. Друзі періодично дзвонитимуть, щоб пересвідчитися, що все гаразд.
Дмитро АНТОНЮК, 36 років, журналіст, киянин. Пише путівники Україною. Його 31-річна дружина Анастасія – археолог, у декретній відпустці, перекладає фільми українською. Виховують 3-річну доньку Олександру
– Двокімнатку в новобудові на Святошині три роки тому нам купили батьки. Вирішили запропонувати іноземцям житло, бо середній готель у Києві коштує 200 євро за ніч. Я кілька років тому зупинявся у Відні в п'ятизірковому за 80 євро.
Двоє голландців написали, що везуть із собою марихуану. Хотіли приїхати на тижні, але в робочий час нам було незручно їх прийняти. Чи пропустили їх на митниці, не знаю.
З 22 червня гостюватимуть батько й син зі Стокгольма. 51-річний Йонас – журналіст, його 21-річний син працює в гастрономі, шукає себе. На матч Україна – Швеція 11 червня вони не встигають. Але раптом зійдемося ще у фіналі чи півфіналі?
Вікторія СКЛЯРОВА, 49 років, підприємець. Її чоловік Віктор, інженер-електронщик, ремонтує комп'ютерну техніку. Живуть у трикімнатній квартирі в Харкові. Гостям пропонують кімнату сина, який працює в Києві.
– Хайні Сонненберг із Голландії, власник маленької туристичної агенції, ще навесні попросив показати Україну, бо хоче потім сам пропонувати туристам цікаві маршрути. Ми побували в Одесі та Святогірську, відвідали моїх батьків у селі. Хайні покуштував огірки з городу, сливи з гілки й був у захваті. У них усе в містах магазинне, штучне. Повернувшись до Голландії, запропонував дружині продати помешкання в місті й купити будиночок у селі. Переїхали й уже посадили город.
Сім років створюю етнічні маршрути віддаленими районами Слобожанщини. Додумалася до цього під час подорожей Тунісом. Наші країни подібні – однаковий рівень зарплатні, недосконала інфраструктура. Тут рай для етнічних турів.
13 червня на матч Німеччина – Голландія приїде журналіст із Берліна, привезе дружину. Як захочуть, навчу їх готувати слобожанські голубці з гречкою та узвар.
Владислав ВІКТОРОВ, 50 років, менеджер із постачання в будівельній фірмі, Львів
– Народився я в Росії на Уралі. 40 років тому життя занесло у Львів – закінчив тутешній Військовий інститут сухопутних військ. Маю двох синів – 27 і 30 років, які вже мешкають окремо. Під час Євро дружина із собакою, шарпеєм Томасом, перебралася до дітей.
9 червня приїхав німець 30-річний Домінік із Мюнхена. Ще четверо хлопців із Відня, років по 25, добралися своєю машиною. Потім приїхали батько й син зі Штутгарта. У мене вже трохи тіснувато було – а в них бус, обладнаний для проживання, з газовою плиткою. То припаркували його біля дому. Повечеряли й помилися у мене, а ночували в бусі.
Домінік говорить російською, бо колись був за обміном студентів на Уралі. З рештою спілкуємося на мигах і записками: два слова англійською, три – німецькою.
У суботу після футболу австрійці поїхали по дискотеках і барах. Додому повернулися о третій ночі. Я двері не замикав, лишив світло в коридорі. Гості загасили його й тихенько спати лягли. Охайні, все мають своє – туалетне причандалля, рушники, навіть спальні мішки. Я дав їм ковдри.
Водив гостей супермаркетами в суботу вдень. Намагалися багато не купувати, бо із собою попривозили пиво, сир. Витрачалися хіба на цигарки. 10 пачок Parliament тут коштують скільки, як три в Німеччині.
У центрі міста зустрілися з португальцями. Вони між собою спілкувалися англійською. Обіймалися, фотографувалися. Син мій сказав, що стільки німців у Львові не було, певно, від часів Другої світової війни.
У неділю годував їх варениками з картоплею. Питали: "Це пельмені?"
Домінік поїхав додому, бо йому у вівторок на роботу. Запевнив, що навідається в гості, запитував, що привезти. Казав: "У вас медицина дорога. Давай привезу таблеток". Я відповів, що, слава Богу, поки що їх не потребую.
Ярослав БУРДА, 25 років, проект-менеджер, Київ. Захоплюється футболом і музикою, працює ді-джеєм.
– Приїхав у Київ вісім років тому з Олександрії Кіровоградської області. Торік купив однокімнатку на Петропавлівській Борщагівці. Тут тихо, будинок недавно заселений.
15 червня приїдуть дві дівчини з Росії, а 22 червня – Норман зі Штатів. Матиму нагоду нарешті забрати в друзів розкладачку. Спатиму на ній сам, а гостям віддам диван.
На фінал прилетить в'єтнамець. Він мандрує світом, фотографує гучні події. Європейці більше звикли до кемпінгів, але чомусь теж просяться у квартиру. Може, бояться, що розбити намет в Україні занадто дорого?
Варитиму для гостей борщ, солянку. Із середини до кінця чемпіонату беру відпустку.
2 
1
Комментарии