Алік (Олег) Олісевич, 53 роки. Перший хіпі у Львові. Не має вищої освіти, не служив у армії. 27 років працює освітлювальником у Оперному театрі. Член правозахисної групи Львівська міжнародна амністія

1. Коли мені було 10 років, до рук потрапив журнал "Навколосвітня подорож". Там була стаття Генріха Боровика "Поїздка в країну Хіппляндію", про місто Сан-Франциско і хіппі-тусівки. Я зрозумів, чого хочу. Почав відпускати довге волосся, бо мені й образ Ісуса Христа подобався, й індійці. Я напівсиротою був, тому жив трохи в інтернаті. Там раз на місяць усіх поголовно стригли. Посадять хлопчиків у рядок і бриють наголо. Я не дався, втік з інтернату, переховувався на горищі в старших друзів. Міліція мене спіймала.

2. Мені 16 років. Проходжу першу військову комісію. В армію не хотів іти, вирішив косити від неї. Вдягнувся в найкращі хіппівські шмотки, розмалював обличчя як в індіанця, розпустив волосся. Мене психіатр на облік одразу поставив. У 18 знову прийшов у військкомат - відправили у психдиспансер. Я сів перед кабінетом лікаря в позі лотоса. Питають: які наркотики вживаєш. Я собі придумав, що казатиму - ЛСД, друзі з Польщі передають. Кажу, хочу в танкову дивізію, буду стріляти із гармати. Лікар верещить: "Психопат! Заберіть його!". Місяць був на лікуванні в дурдомі на вулиці Кульпарківській. Санітарка каже: "Парєнь, ти собі життя поламав. Тепер не вступиш нікуди, навіть водити машину не зможеш". Але мені того всього й не треба було.

Поштарка щодня приносила мені по 200 листів з усього світу. Кагебісти вже навіть не намагалися перевірити всі

3. Зайшов у перукарню, кажу: "Дівчата, мені хімію", - а волосся по пояс. Вони в шоці, але зробили. Пофарбував господарською фарбою: половину бронзовою, половину - синьою. Правда, голова потім боліла і змити важко. Шорти найперший у місті одягнув. Мав шубу з лисиці, ще голову тхора пришив на плечі. Хлопці вшивали ліхтарики у штани, ідеш - і світишся. Гарно.

4. Естонія. 1972 рік. У травні молодий хіппі Ромас Каланта підпалив себе на знак протесту проти влади й насилля. Похоронна процесія вилилася в багатотисячний мітинг. Я приїхав у Литву з другом Сашком через два місяці після похорону. До мене підійшли міліціонери, посадили в машину. Потримали у відділку, а потім на два тижні запроторили у шкірвендиспансер. Сказали: подивися, які болячки бувають.

5. Наприкінці 1982-го в югославському музичному виданні Jukebox вийшов мій лист із фото. Я не побоявся дати домашню адресу. Поштарка щодня приносила по 200 листів із усього світу. Друзі допомагали їх перекладати й читати. Кагебісти вже навіть не намагалися перевірити всі. Один лист був від Катерини з Югославії. У серпні 1983-го вона приїхала до Львова з туристичною групою на два тижні. Міліціонери нас пильнували, фотографували. За день до її від'їзду лежимо разом у мене на ліжку, займаємося сексом. Хтось стукає у двері. Відкриваю - а там записка: Катерину, громадянку Югославії, повідомляють, що їй завтра треба виїхати додому. 1989-го ми одружилися, її на два місці відпустили у Львів. Жили в моїх батьків, потім у Белграді півтора року. Катя була дуже релігійна, кожні вихідні ходила в церкву. Хотіла й мене навернути, але я свободу більше цінував. Коли вже війна розпочалася в Югославії, запропонував їй переїхати до Львова. Катя не захотіла. Стосунки наші слабшали. Через три роки шлюбу вирішили розлучитися. Але в моєму паспорті стоїть штамп, що я одружений - паперів на розлучення Катя так і не підписала. На мої листи із 1992 року не відповідала. Мабуть, вона пішла в монастир.

6. Мої друзі, молода пара Роберт і Ліля, естонець і росіянка, 1975-го були в Талліні на тусівці. Дівчині підкинули наркотики, зачинили в кабінеті, і троє мєнтів її ґвалтували. Вона подала заяву в прокуратуру. Її зробили винною за наклеп на доблесну міліцію і посадили на три місяці в дурку.

7. Найсолодші спогади - про перше кохання. Мені було 20, а Тані - 18. Ми жили разом, спали в одному ліжку - але інтиму не було, такі високими були наші почуття. Я вже почав думати про одруження, але вона пішла до іншого. Таня була художницею, в Академії мистецтв познайомилася з мажорним лаборантом. Згодом вийшла за нього заміж, народила дитину, розлучилася. Я її бачив недавно. Має двоє дітей.

8. 18 вересня 1977 року - на день пам'яті Джиммі Гендрікса - у Львів з'їхалася купа хіпарів з усього Союзу, Прибалтики, Польщі. Забули лише, що 17 вересня в країні державне свято - День возз'єднання Східної України і Західної. Приїжджає вся влада, всі кагебісти. Зчинився шум - патлаті хочуть свято зірвати! Заарештували майже 500 чоловік. Людей забирали у спецрозподільники, в Кульпарківську психушку, у вендиспансери.

9. Недавно похоронили Яна Ляшкевича. Від інсульту помер. Володя Яворський подався в політику. Ілько Лемко із гурту "Супервуйки" - чиновник у міськраді, Олесь Старовойт в якійсь партії політичній. Сергій Цеппелін став священиком. А Саша Здолбунівський хіпує.

×