– Щоб випити після роботи по 100 грамів, доводилося їздити за 25 кілометрів у степ. Я тоді був військовим, нас відправили на сільгоспроботи в Казахстан, у Кустанайську область, – згадує часи середини 1980-х киянин Олег Ткачук, 57 років. – Там обзор чудовий, спіймати на гарячому ніхто не міг. Якось прийшлося випивати з одним із секретарів місцевого ЦК. На острів добиралися на човнах. Пройшли три "кордони" охорони – чатували, щоб, не дай Боже, не приїхали перевіряючі. Бо ніхто не розбирався – відразу знімали з посад і виключали з партії.
Антиалкогольний закон 1985-го в народі називали "горбачовським указом", "сухим законом" або "напівсухим".
– Той закон вибив нас, нормальних непитущих людей, із колії, – розповідає 60-річний Олег Сіренко із села Іванкова Черняхівського району на Житомирщині. – Виходило, кожне свято ми мали відмічати з тремтячими колінами. У любий же момент могли нагрянути перевіряючі. А яке ж без горілки святкування? І настрій не той, і поговорити немає про що. Ховалися, як школярі, аби випити. А алкоголіки швидко знайшли вихід – перейшли на різні "шмурдяки".
На політбюро незгоду із законом висловив тільки перший секретар ЦК Компартії Грузії Едуард Шеварднадзе. Мовляв, постраждають грузинські селяни, одним із основних заробітків яких було виробництво чачі, виноградного самогону.
– Безнравственно извлекать прибыль из человеческих пороков! – прокричав у відповідь секретар ЦК КПРС Єгор Лігачов, один із ініціаторів кампанії.
Кількість питущих упала, а померлих від алкоголізму скоротилася у 2,5 рази після прийняття "сухого закону", стверджують одні академіки та професори. Інші, його противники, наголошують, що чимало любителів випити освоїли "непитейні" доти ацетон, нашатирний спирт, одеколон.
– Працював у нас дядя Вася. Так він без чекушки не починав робочого дня, – розповідає сантехнік із міста Виш?невого під Києвом Микола Ковальчук, 53 роки. – Коли горілка пропала з прилавків, почав вживати одеколон. "Русский лес", здається. Від нього постійно пахло, як від якогось дипломата, а не сантехніка.
– Не знаю, можливо, в городі люди стали й менше випивати, а в селі все залишилося по-старому, – каже 52-річний Василь Осадчук з Іванкова на Київщині. – Бо як сільський мужик може перестати вживати? Ми ж важко працюємо. Після роботи завжди з хлопцями збиралися в кущах і промочували горло стаканом, другим. Змінилося тільки те, що голова колгоспу на планьорках читав лекції про боротьбу партії з алкоголізмом. А ввечері сам ходив напідпитку.
З'явилася маса анекдотів про Горбачова й горілку.
Приміром, їде генсек повз горілчаний магазин. Бачить велику чергу. Зупиняється.
– Комуністи серед вас є? – питає.
– Є!
– Гнати треба!
– Так цукру ж немає…
Дісталося від партійців і митцям: "Цілком нетерпимими є факти, коли в деяких творах літератури, кіно й по телебаченню проповідуються ідеї помірного вживання спиртних напоїв, у привабливому виді зображуються всілякі застілля й питейні ритуали".
Партійне керівництво обговорювало питання, чи треба вирізати зі старих кінофільмів алкогольні сцени. У результаті декілька новорічних ночей радянські люди провели без стрічки "Іронія долі". Бо головний герой знайшов своє щастя завдяки тому, що був п'яний.
Телебачення й радіо розповідали про безалкогольні весілля та новорічні застілля з лимонадом. До цього ж заохочували громадян.
– Але наші люди винахідливі: наливали горілку в чайники і чашки й пили, ніби чай, – свідчить підполковник міліції в запасі Михайло Тонкоголос, 59 років, із села Миньківці Андрушівського району на Житомирщині.
Академік Федір Углов ледь не оголосив кефір спиртним напоєм. Бо, за його підрахунками, в пляшці кефіру містилося приблизно 0,5% спирту.
Торгівлю горілкою обмежили спеціалізованими магазинами. Відкривалися вони о 14.00. На руки відпускали по пляшці. На весілля чи поминки дозволялося брати до десяти, але спочатку треба було показати відповідні документи.
У СРСР наполовину скоротилася кількість вино-горілчаних магазинів, на дві третини стало менше кафе. Виробництво горілки знизилося на 25%. Закрили чи перекваліфікували 83 спиртових, 14 лікеро-горілчаних і біля тисячі винних заводів. Замість пива "Жигулівського" почали продавати безалкогольне "Півко". Жартували, що на черзі "вінішко" і "водчонка".
Горілка стала дефіцитом.
Довжелезні черги біля гастрономів прозвали "петлею Горбачова". Жартували, що треба запровадити дві медалі: "За мужність" – для тих, хто не п'є, і "За хоробрість" – для тих, хто п'є.
Популярним був і такий анекдот.
Вишикувалася довжелезна черга за горілкою. Чоловік стояв у ній, бурчав, а потім каже:
– Піду в ЦК і наб'ю Горбачову пику.
Пішов. За якийсь час вертається. Усі до нього:
– Ну як?
– А! Там також черга.
– Як пройшов слух, що горілка допомагає виводити радіацію з організму, люди немов подуріли, – згадує киянин Юрій Опана?сенко, 48 років. – Стояли сутками – думали, горілкою зможуть урятуватися від Чорнобиля. У Києві з'явилися такі, що за 10 карбованців перепродували свої місця в черзі. Одно?часно займали її в декількох точках і за день непогано заробляли.
Населення масово зайнялося самогоноварінням.
У 1986 – 1988 роках виник дефіцит цукру та дріжджів. На перший навіть запровадили талони.
– В Андрушівському районі на Житомирщині було два спиртзаводи, – згадує тодішній міліціонер Михайло Тонкоголос. – Спекуляція дріжджами була страшенна. Робітники викидали через паркан, там їх підбирали "потрібні люди". А ми забирали цих "потрібних людей".
Начальство вимагало плану з виявлення самогонщиків. Ішли на хитрощі, бо піймати людей на збуті нелегко. Приїжджали в село, брали місцевого алкаша й засилали на "точку". Господарі продавали йому самогон, і в цей момент з'являлися ми. Між собою називали такі операції "контрольні закупки".
– Раз до нас прийшла ціла делегація – міліціонери, голова сільради, – згадує 63-річний Сергій Потельчак із села Виш?піль Черняхівського району на Житомирщині. – А дружина тільки заколотила брагу. Два бідони стояли в літній кухні. Коли побачили їх, ледь не помліли. Голова сільради Василь Петрович зайшов до кухні сам. Усі інші стояли надворі. Розпитували нас, женемо чи не женемо самогон. Бо від сусідів поступила анонімка, що женемо. Виходить Петрович. Ну, думаю, все – з партії виключать. А він не здав. Потім із дружиною заходимо до кухні – Петрович навіть бідони накрив усяким хламом. Мировий мужик був, царство йому небесне.
Шукали й самогонні апарати.
– Люди виявили в цьому питанні величезну винахідливість. За бажання можна було б організувати колосальну виставку всіх цих апаратів, – уже 1992-го зізнався Єгор Лігачов.
– Найчастіше апарати знаходили у сіновалах, криницях, погребах. А одна бабка сховала свій агрегат у димарі, – продовжує Михайло Тонкоголос. – Горілку ми відвозили або до лабораторій при спиртзаводах, або відразу виливали. Перед тим складали акт, що "самогонка знищена шляхом виливання". Бувало, коли добрячий самогон, забирали собі. Потім святкували вдалі "контрольні закупки".
– Ідея-то, по суті, була хороша, але всю справу спохабили на стадії виконання, – казав згодом Михайло Горбачов. – Треба було розтягнути на роки, а не ламати людей .
Радянська влада кілька разів оголошувала боротьбу з горілкою
1919, 19 грудня – Раднарком більшовицької Росії ухвалив постанову за підписом Леніна "Про заборону на території країни виготовлення та продажу спирту, міцних напоїв і речовин, що містять спирт і не належать до напоїв". За розповсюдження спиртного давали не менше 5 років із конфіскацією майна.
1923, серпень – Раднарком постановив відновити виробництво й торгівлю спиртним у СРСР – для поповнення фінансових резервів країни. З'явилася 30-градусна "риковка" - від прізвища тодішнього голови Раднаркому Олексія Рикова. 40-градусну горілку випустили в продаж 5 жовтня 1925-го.
1929, січень – новий антиалкогольний закон мав на меті усунути "капіталістичні пережитки". Поновлення кампанії боротьби з пияцтвом мотивували тим, що причини, які породжували алкоголізм до революції, зникли. Радянська людина повинна вести тверезий спосіб життя.
1958, грудень – уряд випустив постанову "Про посилення боротьби з пияцтвом і про наведення порядку в торгівлі міцними спиртними напоями". Почали закривати ларки, кіоски й намети, де можна було недорого випити й закусити. У цей період люди освоїли новий вид колективного застілля - пляшка на трьох під плавлений сирок.
1972, травень – політбюро ЦК КПРС ухвалило постанову "Про заходи з посилення боротьби проти пияцтва й алкоголізму". Збільшили ціни на горілку, обмежили час продажу - із 11.00. У неділю не продавали взагалі. Причину п'янства, як і в попередніх кампаніях, убачали у важкому спадку минулого. Але пов'язували його не з царським режимом, а з війною.
1985, 17 травня – газета "Правда" опублікувала ухвалений попереднього дня указ президії Верховної Ради СРСР "Про посилення боротьби з пияцтвом й алкоголізмом, викорінення самогоноваріння". Увійшов до історії як "сухий закон Горбачова". Іще з часів Юрія Андропова в кабінетах ЦК КПРС кружляла думка, що однією з причин стагнації радянської економіки став занепад моральних цінностей "будівників комунізму". А в "халатному ставленні до праці" винен масовий алкоголізм серед населення.
2 
1
Комментарии