"Мене охороняють дві жінки і п"ятеро собак"

 

Коли Едіта П'єха востаннє

Плакала

Коли мені було 15 років, у педагогічному ліцеї. Не виходило з навчанням. Я тоді залишилася без батька, і в мене як лампочка засвітилася: "Тепер тебе ніхто не буде оберігати". Після того почала себе щипати, щоб не текли сльози. Ходила в синцях, та більше ніколи не плакала.

Боялася

Завжди боюся лишатися вдома cама. Живу в селищі Садоводство під Ленінградом - маю там красивий маєток. Зі мною живуть дві жінки, які допомагають по господарству, і п'ятеро собак. Вони мене охороняють.

Молилася

Учора ввечері. Я не фанатична вірянка бо на те треба мати час. Але з дитинства молюся - пережила тоді похорони батька, брата. Я мала багато завдань по дому. Мусила через день прибирати будинок ще й вчитися добре, аби отримувати стипендію й приносити гроші. Якби не приносила, вітчим віддав би мене на фабрику, а я хотіла закінчити ліцей.

Просила пробачення

Місяць тому, коли сказала на прес-конференції, що погано ставлюся до Діми Білана й Олександра Рибака. Це надрукували в газетах, і довелося перепрошувати. Бо мала на увазі ставлення не особисте, а до сучасної музики. Ну, не чіпляє вона мене.

Розчаровувалася

Під час минулих виборів до Думи. Я підтримувала кандидата від "Справедливої Росії". Обіцяв прийняти закони, що захищали б літніх людей. Так він своє місце продав. Думала, розірву його.

Дратувалася

Минулого тижня, коли їхала селищем, де живу. Навкруги - гори сміття. Люди не мають грошей заплатити за його вивіз, і вивалюють усе прямо на дорогу.Їхала й закривала очі, щоб цього не бачити.

Тратила велику суму грошей

Після кожного концерту. Коли отримую гонорар, іду до великого універсаму й купую все, що тільки впадає в очі. Кличу гостей і влаштовую бенкет - шашлики, риба. У мене є комори з винами, горілочкою, коньячками - для гостей. Бо я жила в бідності, а тепер хочеться пригощати.

Стояла в черзі

П'ять років тому, на гастролях. Прогулювалася й побачила, як продають красиві яблука. Підійшла, тихо стала. Без гриму, у звичайній куртці, в окулярах. І тут до мене підходить якийсь чоловік і каже: "Едіта Станіславівна, будь ласка, пройдіть уперед, недобре народній артистці стояти в черзі". Упізнають. Тому більше на ринки й у магазини не йду, прошу кого-небудь. Ходжу лиш у Садоводстві, до магазину "Карусель". Там уже всі зі мною перефотографувалися й отримали автографи.

Відчувала нестримний голод

1945-го. Я жила в дуже бідній шахтарській родині. Цей страх голоду досі живе в мені. Довгі роки вставала ночами, йшла до холодильника й їла все підряд. Це, як алкоголізм. На щастя, зараз живу на другому поверсі, а холодильник на першому. То вже лінуюся спускатися.

Давала гроші в борг

40 років тому. І мені їх не віддали. Я не вимагала назад, згадала маму, яка мені говорила: "Ніколи не бери й не давай у борг". Відтоді грошей не позичаю. Хочете - ображайтеся. Це мій принцип.

Перелякалася

15 років тому в Кисловодську. Відпочивала в санаторії, пішла гуляти по Косигінській тропі. Вже смеркалося. І на мене напав карачаєвець. Наздогнав на коні, схопив за комір і потягнув до лісу. Зняв із коня велику бурку, кинув на землю, каже: "Роздягайся!" Я розуміла, що втекти не зможу. Почала його заговорювати - питала щось про коня, верзла якісь дурниці. І він сказав: "Забирайся геть". Я так побігла! Це був олімпійський рекорд.

Зверталася до лікарів

9 травня, під час виступу в Харкові, піднявся тиск. Я хвороблива з дитинства. У мене хронічний бронхіт, поліартрит, остеохондроз, шість переломів ніг.

×