Музиканти з підземних переходів розповідають про смаки київської публіки, проблеми з міліцією та власний заробіток
Богдан САЛІЙ, 18 років.
Грає на гітарі в переході під Європейською площею
- Насправді, ми граємо для себе. Велика аудиторія, гроші - то дурниці.
Уперше вийшов на вулицю два роки тому. Найбільше слухачів збирається біля дальнього входу в "Глобус" на Майдані. Ще - в переході на Європейці й навпроти ЦУМу на Хрещатику. На Бессарабці людей небагато ходять, зате публіка мажорна. Мужик, що виходив із комплексу Mandarin Plaza, кинув 200 гривень однією купюрою.
Найбільше заробляв одним махом 300 баксів. Учора за весь вечір тільки червонець дали.
Біля "Глобуса" бажано ставати опівдні - клерки якраз із офісів на обід ходять, туристи з'являються. На Бессарабці тільки о дев'ятій вечора починається рух. А перед метро можна хоч цілодобово виступати.
Андрія, який зі мною грає, іноді менти пресують. Особливо якщо виконує пісню "Могильная плита в подарок тебе, мой милый президент..." Як тільки ППСники зачують, забирають у обізьянник.
У нас усі пісні подібні, співаємо панк-рок. "Ерш", "Кожаный олень", Веня Дркін, "Гражданская оборона" - таке ми любимо. А перехожим, як на зло, банальний російський рок подавай. Не пригадую дня, щоб не попросили зіграти Цоя.
Такого, щоб рекет мзду збирав, ніколи не бувало.
Зазвичай стоїмо вдвох з Андрюхою. Але іноді беремо дівчину, яка "аскає" - бігає з капелюхом, випрошує гроші. З такою помічницею заробити можна в рази більше.
У вуличній музиці найважливіше розуміти: ти йдеш грати, а не на роботу.
Остап КІНДРАЧУК, 75 років.
Грає на бандурі в підземці на майдані Незалежності
- Старого бандуриста я почув 6-річним. Тоді в нашому селі був шевченківський вечір, і мене нарядили поводирем цього дідуся. Виводив його на сцену. Мене приголомшило враження, яке він справив на публіку. Героїчне запалює - в очах у людей спалахують вогні, сумне - жінки втирають сльози, веселе - сміються всі.
1956-го я працював у Ялті. Був капітаном-механіком "Комети 43". Возив людей із Ялти до Сочі та Одеси вздовж узбережжя. Якось зайшов до клубу медичних працівників. Туди якраз приїхав старий бандурист, випускник ГУЛАГу. За Сталіна йому пришили буржуазний націоналізм. У клубі він створили капелу, там я й навчився грати.
Андрія іноді менти пресують. Особливо якщо виконує пісню "Могильная плита в подарок тебе, мой милый президент..." Як тільки зачують, забирають в обізьянник
Під час перебудови начальник порту продав наші судна грекам, а нас - коліном у спину за ворота. Одні в офіціанти подалися, а я - грати.
У Ялті на набережній співав. Тоді - Алупка, Лівадія, Алушта. В Севастополь запрошували. Пізніше почав на континент виїжджати: Херсон, Одеса, Запоріжжя. А відтоді, як донька Олеся вступила до Львівського університету, граю по Західній Україні.
Бандура має таку властивість, що кожного перехожого зацікавить. Там закодована вся наша свободолюбність. А воля - вона кожному до душі.
Усю Україну об'їхав. Запрошували на фестиваль вуличних артистів до Вроцлава. З'їхалися туди з Японії, Нової Зеландії, Іспанії, Аргентини. Мене директор фестивалю чомусь полюбив, кличе кожен рік. Прошу відкрити мені візу не на 10 днів, а на три місяці, щоб іще тур Польщею зробити.
1999-го потрапив у Краків. Там якраз бушував фільм "Вогнем і мечем". І тут я в козацькому вбранні, наче з екрану зійшов. Мало не на руках носили!
Що старіший стаю, то пізніше починаю грати. Уже важко весь вечір триматися. Приходжу тоді, коли найбільше киян гуляють центром. О десятій закінчую, щоб до заводського гуртожитку вчасно доїхати.
Фотографуються зі мною 60-70 разів на день.
Буває, стануть неподалік барабанщики чи гітаристи. А бандура - тихий інструмент, за тими звуками її не чути. Коли помічають мене поруч, вибачаються і переходять в інше місце.
Ровесників моїх - ялтинських портовиків - було 200 чоловік. Сьогодні в живих 15 залишилися. Бо сиділи вдома, грали в доміно, пивко попивали. А тих, хто рухаються, як я, смерть не може застати на одному місці. Бандура тримає у формі.
Каріна СОКОЛОВСЬКА, 20 років.
Вертепує із подругами на станції метро "Площа Льва Толстого"
- З подругами навчаємося в музичному інституті імені Глієра. Усі - майбутні хорові диригенти. Сюди вийшли потренуватися, вчимося поводитися на публіці.
Багато хороших співаків із виступів у переходах починали. Збирали перші аншлаги.
Спершу співали на станції "Палац спорту", та звідти прогнала консьєржка. Назвала "попрошайками". Потім - у переході між станціями. Міліціонер каже: "Забирайтеся!". Ну, хіба так можна з вертепом?
Учора сюди вийшли вперше. Сьогодні знову вирішили поспівати. За 5 хвилин навколо нас стояв натовп. "Нова радість стала", "Щедрий вечір", "Бог ся рождає" - оце наші найкращі пісні. Взагалі, колядок багато вивчили. За вечір жодну не повторили.
Батьки спершу хвилювалися, та загалом підтримували: "Давайте, йдіть, вертепуйте". У подружки вся сім'я слухати приходила.
Олександр ГАЙДАЙ, 38 років.
Грає на сопілці в переході на станції метро "Контрактова площа"
Beatles граю постійно. А людям найбільше до душі "Мой ласковый и нежный зверь"
- На сопілці граю 16 років. Я самоучка. Нот в очі ніколи не бачив - все на слух. І сопілку сам змайстрував.
На вулицях грати почав у 1990-ті, коли була розруха. 1998 року поїхав жити у Львів. Там класно, самі вулиці надихають.
Якщо граєш із напрягом, ідеш виступати, як на каторгу, - грошей не заробиш, тільки публіку роздратуєш. При натхненні заробіток одразу піднімається.
Сопілка - інструмент на любителя. Більшість її взагалі не сприймають. Іноді граю на барабанах, на губній гармошці. Якщо хтось гітару дасть покористуватися, теж заграти можу.
Прибуток залежить від погоди. У дощ або сніг люди ховають руки, не хочуть витягувати їх із кишень. Узагалі, ліниві стають. Узимку тільки на новорічні свята робота йде - люди відпочивають, набираються енергії. Решту зими - якщо 20 гривень за день заробиш, добре. Улітку набагато краще.
На Контрактовій не я один граю. Часто заходять гітаристи. Але бійок за "місце під сонцем" не пригадую. Домовляємося так: хто перший прийшов, того й точка.
У переході в центрі можна грати із самого ранку - є постійний потік людей. Ходити вагонами найкраще в годину пік, але коли минув час давки. Часто буваю в трамваях. На Лівому березі - від метро "Чернігівська" до Ленінградської площі, чи в протилежний бік.
Працюю годину-дві. Якщо більше, втомлююся.
Про проблеми з ментами чув не раз. Але зі мною ніколи не траплялося.
Якось грав на сопілці Yesterday, а поруч проходило маленьке дитинча. Воно як затягне пісню чистісінькою англійською. У мене аж на душі щось перевернулося.
Beatles - один із улюблених гуртів, граю їх постійно. А людям найбільше до душі "Мой ласковый и нежный зверь". Пару середньовічних мелодій маю в репертуарі. Загалом знаю 60 творів.
Чи небезпечна вулична професія? Жити взагалі небезпечно.
2 
1
Комментарии