26 вересня у столичному торговому центрі "Караван" невідомий убив трьох охоронців, а четвертого – важко поранив. Про особливості цієї професії в сучасній Україні розповідає колишній віп-тілоохоронець Сергій, 39 років. Народився і живе в Києві. Вчився в Національній академії внутрішніх справ за спеціальністю "правознавство". Працював віп-тілоохоронцем. Тепер стереже приватні будинки. Має дружину та двох дітей. Вважає, що в країну повертаються 1990-ті.
---------------------------------
Охоронцем почав працювати в 1990-х. Возив керівника державної структури збирати данину. Тоді з усіх заводів усе масово крали – від машин до ялинкових іграшок. На турнікетах стояла державна варта. Злодії "мазали" їй певну суму й спокійно проходили. Вартові більшу частину віддавали моєму босу, але й самі мали за що котеджі під Києвом зводити. Зараз такого не робимо, бо у приватників украсти важко.
Багато охоронців у 1990-х гинули при виконанні завдання. Шмальнути з автомата в конкурента не було чимось незвичайним. Але тоді я влаштовувався на роботу і знав: якщо мене уб'ють – мою сім'ю не кинуть, а мого вбивцю покарають. Тепер повертаються 1990-ті, але в найгіршому варіанті – коли кожен сам за себе.
Система оплати така: роботодавець наймає охоронця й платить фірмі 45–50 гривень на годину. Працівник отримує ставку до 4 тисяч на місяць. Але навіть останній караульний на КПП нашого підприємства за цю суму не відчинятиме перед якимось мудаком двері. Тому з договором про найм роботодавець має принести мінімум тисячу доларів у конверті. У нас працюють 600 людей. На всіх хліба з маслом не вистачає. Тому процвітає жополизтво. Краще підлизав – отримав більше.
Кілька років тому в нашій організації загинули троє бійців. По одному битовуха була. Вбивцю знайшли, бо покійний був підполковником. А ще двох пацанів поклали – ніхто навіть не рипнувся. Вони стерегли меблевий магазин.
Зараз активно переділяють бізнес. Влада встановлює свої поняття. Воюють за можливість кришувати наркотики, бомжів, проституток, зброю, землю, воду, ліси. Більшість земель людям уже не належать – як, наприклад, Біличанський ліс коло селища Коцюбинське під Києвом. Якісь діти щось кричали під Адміністрацією президента щодо цього. Може, на пару років усе затихне. Але потім власники лісу приїдуть у нашу фірму й замовлять пару дюжих хлопців.
Якщо зброю дадуть у руки ще й приватним структурам, буде повний бєспрєдєл. Тоді кожне підприємство, кожен занюханий супермаркет матиме братків із калашами на пузі. Якщо зараз рейдери приходять із бітами й міліція таксяк дає їм раду, рейдерів із пістолетами ніщо не зупинить. У нормальній країні навіть у магазині мав би бути міліціонер зі зброєю. Бо прийде якийсь Брейвік у відділ дитячих продуктів і покладе сотню мамочок із дітьми. Але в Україні все працює інакше. Наші охоронці в супермаркетах отримують до 2 тисяч гривень. Щоб збільшити зарплату, ловлять крадіїв. Змушують їх платити в 10 разів дорожче. По чеках це проводять так, ніби людина накупила товарів на оцю десятикратну суму. 80 відсотків віддають супермаркету, решту забирають собі. Тобто їм вигідно ловити злодіїв, бо до офіційної зарплати вони так додають ще тисяч зо 5. Тут і з'являються схеми, коли охорона у змові з касиром. Продавець начебто забуває пробити покупцеві товар, а на турнікетах його ловлять під білі руки. Половина людей викликають міліцію, вимагають передивитися відео. Але в багатьох супермаркетах камери працюють не скрізь. Чимало покупців вважають, що простіше заплатити штраф. Тим більше, коли на тебе морально тиснуть троєчетверо чоловіків. А якщо в них у руках буде зброя?
Більше, ніж у супермаркеті, заробляє охорона нічних клубів. До тисячі гривень за ніч – спокійно. Якась дочка депутата міської ради просить заплющити очі на те, що вона – неповнолітня. Або хлопець приторговує травкою і не хоче, щоб йому заважали заробляти. Я вже мовчу про торговців наркотою, яких кришують власники клубу.
Найменше отримує варта державних дитсадків. Зазвичай, такі установи навіть охоронця не мають – просто тривожну кнопку. Натиснув – приїхала міліція. Тому туди йдуть працювати або пенсіонери, або пацани без амбіцій.
Найвища каста – тілоохоронці. Вони мають бути симпатичні, не нижчі 180 сантиметрів, важити не менш як 80 кілограмів. Поцілити в людину з пістолета на відстані 200 метрів. Знати кілька іноземних мов. Бути хорошим психологом. У мене колись випадок був – охороняв одного мільйонера. А він миршавенький, кашкет негодящий, светрик розтягнутий. Приїжджаємо в салон вибирати Lexus. Продавець побачила мою білу сорочку, ідеальну краватку, подумала, що мільйонер – я. А багатія прийняла за бодіґарда. Розстилається доріжкою: "Давайте я вам те покажу, се". Я коректно зауважив, що клієнт стоїть за її спиною. Продавщиця аж побіліла. А ми пішли в салон на сусідній вулиці й купили Mercedes.
Охорона політиків і зірок відрізняється. Співаки, актори – це братія, яка наймає охорону для понтів. Історії про божевільних фанатів придумують їхні піарники. Заробітки стали менші – от вони й шукають способи їх підняти. Приїхати на пресконференцію з охороною – це навіть крутіше, ніж із новим коханцем. Тому там охоронців люблять і бережуть. З політиками – ситуація складніша. Наприклад, в одного з колишніх віцепрем'єрів понад рік працювати нереально. Чоловік харчується в найдорожчих ресторанах, але доки він їсть, хлопці мають стояти по периметру. Після того як поїв, дає до 10 хвилин на перекус охоронцям. І його не гребе – гастрит у них там чи виразка. Завжди каже: "У мене теж здоров'я нікудишнє". Забуває тільки, що сам має мільйони на лікування, а я – всього тисячу. А один із нинішніх міністрів, навпаки, добряк. Якщо в доброму гуморі, може дати якесь дріб'язкове доручення – наприклад, коханці квіти занести. І 100 доларів вручить просто так, якщо побачення вдале. Але влаштуватися до нього дуже важко. Треба кілька штук баксів "підмазати" потрібним людям. Однак місце – жирне, сто процентів окупиться.
Найгірше охороняти дітей політиків. Оці всі історії, коли розбещена дитина кидає палку й наказує бодіґарду: "Принеси", – тільки квіточки. Буває, 15-річна дівчина каже: "А не хочеш? Штуку заплачу". Розказати про це її батькам – позбутися роботи. Причому тебе навіть стерегти районне звалище не візьмуть. Зробити те, що вона просить, а потім батьки дізнаються – посадять. Якось доводиться викручуватися, казати, що полюбляєш хлопчиків, чи песиків, чи коників.
Чого я цим займаюся? А ви мені пропонуєте вахтером у школу піти?
5 
1
Комментарии
23