Про що говорять абітурієнти, їхні батьки й викладачі біля приймальних комісій
Біля 16-го корпусу столичного Політехнічного університету на вул. Політехнічна, 14 паркується огрядна жінка, на вигляд років 40. Виходить з авто з дівчиною у короткій джинсовій спідниці. Зупиняються біля входу під вивіскою "Приймальна комісія". Жінка дістає з широкої білої сумки теку з документами.
- Ти хоть би в університет вдягла нормальну юбку, - бурчить до доньки.
- Мама, а нормальна - це яка? По коліна?
- Свєта, давай вернемося додому і ти вдягнеш джинси. А то там люди старші сидять. Ще подумають про тебе погано.
- Мам, вони на оцінки дивитися будуть.
На факультеті інформатики та обчислювальної техніки документи подають двоє хлопців у порваних на колінах джинсах.
- Після першого курсу збираюся поїхати в Америку. Моя подружка торік за три місяці в "Макдональдзі" заробила 4 тисячі доларів. Купила собі крутий фотік, ноутбук і два чемодани фірмових лахів.
- Я в Америку не хочу. Дуже довго летіти. Планую до Бельгії в літню школу з'їздити.
- Чув, що в Бельгії студентам працювати не можна. Там тільки вчаться, бо стипендії високі. Бояться втратити. Бельгія мені не подобається. Дівчата некрасиві, і пиво їхнє дуже солодке. Я таке не люблю.
- Хто крайній на фізику? - цікавиться біля сусідньої аудиторії з високими білими дверима хлопець у квітчастій сорочці.
- Будете за мною, - відповідає дівчина у спортивному костюмі. - Тільки я зараз схожу на обід. Все одно нам заходити аж через півгодини.
- Не йдіть на обід. Подамо документи і сходимо разом.
- А ви тільки сюди документи здаєте?
- Ні, ще на інформатику подав. Мама весною ходила до ворожки. Вона сказала, що я поступлю на два факультети, а на першому курсі познайомлюся зі своєю дружиною.
- А я ще в Києво-Могилянку на інформатику подала. Але там дуже високий конкурс. По п'ятеро людей на місце.
Навпроти входу до університету четверо робітників ремонтують дорогу.
- Задовбали вже ці студенти, - бурчить лисий товстий чоловік у засмальцьованій жовтогарячій жилетці й гумових чоботах. - Цілий день їм дорогу показую. В перехід спуститися лєнь, то скачуть через забор. Прийшла дівчина в короткому платті. Одну ногу переставила, а другу не може. Каблук в решотці застряв. Ми з хлопцями минут із 10 із неї сміялися.
- А вчора один китаєць приходив. Мабуть, учиться приїхав. Питає в мене: "Гдє сдєсь можна покусать?" Кажу: кусати будеш у себе вдома. У нас поїсти можеш через дорогу. Він очі вилупив, не понімає української. Я пальцем тикнув і пішов із хлопцями обідать.
На вул. Мельникова, 36/1 працює приймальна комісія Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка. Руда жінка в черзі перед кабінетом помічає свою знайому.
- Лесю, прівєт. Ви теж сюди документи подаєте?
- Вирішили на Київ їхати, бо у Львові цього року на всі факультети зрізали держзамовлення.
- Я теж про це чула. Але Володя подав документи у Франка на журналістику. Тут подамо на міжнародну інформацію. Не знаю, чи на державне пройдемо. Бал у нас високий. На платне точно поступимо. Але там у рік треба 3 тисячі доларів платити. Наш татко стільки не заробляє.
- Юра досі в Москві працює?
- Ні, зараз у Петербург перевівся. У будівельній компанії працює заступником директора.
- Наш Василь хоче на осінь у Москву на заробітки їхати. Може, Юра йому щось порадить?
- Не знаю. Після того, як його повисили, він кадрами не займається. Я попитаю в нього, але навряд чи.
Двоє молодих викладачок у білих спідницях виходять перекурити на подвір'я інституту. Сідають на жовті лавки. Примощуюсь навпроти них.
- Ти чула, що сьогодні Миколайович сказав?
- Нєа. Що хотів?
- Казав, щоб ми завтра прийшли раніше. Бо багато іногородніх уранці приїжджають. Їм незручно до десятої чекати.
- Я буду приходити на 10.00. У мене поки Андрій із хлопцями встануть, поки поснідають. Поки кожному бутерброди на роботу зроблю. Я не робот. Коли прийду, тоді й буде добре. Ти вчора як у кіно сходила?
- Лєночка, цей Славік - вищий пілотаж. Такі квіти приніс! Я несла їх перед собою, так усі від завісті впісялися. Рози - супер.
- Зустрічатися запропонував?
- Просто запропонував побачитися завтра.
У Корпусі механіко-математичного факультету на просп. Глушкова працює приймальна комісія КНУ ім. Тараса Шевченка. Двоє однокласників із Хмельницького зустрічаються під дверима кабінету, де приймають документи на юридичний факультет.
Скільки в тебе балів з української мови?
164.
А чого так мало?
У мене за тиждень до тестів брат женився. Я не встиг підготуватися.
А в Олега, коли ми українську мову писали, донька народилася.
Серйозно? В Олега з паралельного класу? Та йому ж тільки в лютому 16 виповнилося.
Він зустрічався зі старшою дівчиною. Їй вроді вже за 20.
Нічого собі. Йому, мабуть, пільги дадуть, бо має сім'ю.
Нє, він не женився. Та й вступати не збирається. Не має грошей.
Понятно. А випускний ви як відсвяткували?
Погуляли в "Аполоні", потім їздили до Валєрки додому. Танцювали до четвертої ранку, доки Сашка в льох не провалився. Валєра поліз туди за огірками, а Саша танцював. Задом ішов і впав.
Сильно побився?
У травмпункт відвезли, коліно перемотали. Трохи брову розсік, але голова ціла.
На факультет права в Академію міліції на пл. Солом'янській, 1 у черзі стоять десятеро людей. Дві жінки шепочуться біля вікна.
Свєта мусить запросити дядька на весілля.
Після того як Віті не стало, ми з ними не спілкуємося. Та родина нас за родичів ніколи не вважала. Коли Валіка ховали, вони шнурки з ніг десь заховали. На них можна тільки страшні речі поробити. На сороковини приїхали машиною на кладовище і нас не підвезли.
Все рівно хай на весілля позве дядька і бабу.
- Щоб вони нам поробили? Тільки у квартиру до нас зайде, зразу очима стріляє. Де б що вкрасти чи підкинути. Не хочу їх знати.
2 
1
Комментарии
3