1. Перша картинка, що випливає з дитинства: я, 3-річний чи 4-річний, балуюся сірниками в сараї. Догрався до того, що сірник випав і загорілося сіно. Пробую загасити, тупочу ногами, а воно розгорається все більше. Валує дим, уже нічим дихати. Я вискакую переляканий, але усвідомлюю, що треба покликати когось. "Тату, тату", - кричу. Чую, як він брязкає дверми і кидаюся навтьоки - страшно. Побіг на вигін і довго ховався. Коли прийшов додому, на мене навіть не кричали.
2. Клас шостий чи сьомий. У школу добиралися через ліс. Ішли компанією, бо взимку зранку ще темно. Якось бачу, солдати у формі бігають за білкою і камінням, дрючками намагаються її збити. Мені так шкода стало білочку, думаю: "Це ж уб'ють, шкуру здеруть". Тоді з білок робили шапки. Я, сопляк, підскакую до них: "Що ви робите, чорнопогонники?" - тоді носили голубі й чорні погони.
У школі того дня писали твір із російської мови. Я все це описав: "Як солдати можуть так чинити? Це ж наш рідний край!" Учителька була дружиною політрука, де ці солдати служили. Їм цей твір зачитали. Начальство вирахувало, хто знущався над твариною, і того солдата покарали. Учителька сказала: "Николай допустил несколько грамматических ошибок, но я ставлю ему "отлично".
3. Був комсоргом. Учився майже на самі "п'ятірки", але російська мова кульгала. Ходив займатися до вчительки Тетяни Миколаївни додому. Ми з нею заприятелювали, могли поговорити по душах. А друг Слава, який сидів зі мною за однією партою, російську знав назубок. Він був улюбленцем учительки. Ріс без батька, десь у класі восьмому почав заробляти - грав на гітарі на вечірках та весіллях. Приходив у понеділок втомлений, спав на уроках. Замість робити зауваження: "Слава, не спи", - вчителька казала: "Коля, не спи". А я ж не сплю! В мені такий нехороший черв'ячок заворушився. Я підбив клас ігнорувати її, коли зайде. Вчителька вітається, а ми мовчимо. Перестав ходити до неї на додаткові уроки. Тетяна Миколаївна образилася, хоч і не показала цього.
Як відслужив армію, перше, що зробив, приїхавши додому - зайшов у школу в формі, з квітами. Попросив у неї пробачення.
Минає хвилин 30, Олега нема. Тут відчиняються двері, й Кучма криє мене триповерховим матом
4. Служив у місті Чехов під Москвою у військах КДБ СРСР, у дев'ятому управлінні, що охороняло перших осіб держави. Служив на командному пункті на глибині 200 метрів під землею. У випадку ядерної війни п'ять тисяч людей могли б жити там у автономних умовах п'ять років. Мене туди по блату влаштував дядько - армійський полковник.
Найбільша дикість в армії - дідівщина. Якось не витримав, налетів на молодшого сержанта. Мене відлупцювали так, що потрапив у реанімацію. Лежу під крапельницею. Старики прийшли: "Колян, якщо нікому не скажеш, ти вже "старик". Набреши, що впав". Я повстав: "Хай я буду стукачем, мені пофіг, але не хочу, щоб була дідівщина". Створив прецедент: давав свідчення про всі приниження. Після розслідування у цій військовій частині дідівщина майже зникла.
5. Мені 17, літнім надвечір'ям іду додому. Біля ставка коло багаття сидять двоє дівчат і хлопець. П'ють вино, побачили мене, кричать: "Ей, пацан, іди сюди". Сів біля них, мені налили вина. Я п'ю, тепло розливається по тілу, до мене тулиться дівчина. Обіймаю її і думаю: "Бачу її перший раз у житті, а, може, і останній, та яка різниця". Ми поцілувалися. Пам'ятаю це божественне відчуття, коли язичком по її губах, і мурашки по всьому тілу. Ми встали, обійнялися і пішли подалі від вогню. Вона питає: "Ти хочеш?" Кажу: "Так, дуже". Ми впали на землю, на луг, і я відчував її гаряче дихання, її очі блищали. Того вечора я вмер і народився знову.
Більше я її ніколи не бачив.
6. Був час, коли ходив на полювання. Валили вовків, стріляли качок. Якось поїхали з хлопцями браконьєрничати у чорнобильську зону. Вбили лося. Він умирав у мене на очах. У його погляді було: "За що?" Тоді мене відвернуло від полювання.
7. Уже служив у охороні Леоніда Даниловича, коли 1996-го поїхали у В'єтнам, Індонезію. У Кучми був, а можливо, і зараз є перукар Олег Глінський. Кожен ранок починався з того, що цей цирульник робив із лисої людини красиву й кучеряву. Мінімум годину на день президент приділяв своїй голові. Якось я стояв на посту біля дверей номера в готелі. Кучма визирнув і попросив розбудити Олега. Пішов, покликав його, бачу - він сів на ліжку. Минає хвилин 30, Олега нема. Тут відчиняються двері, й Кучма криє мене триповерховим матом. Я досі не чув від нього матюків - це раз, і я їх не заслуговую - два. Стало так противно.
8. 1998-го на зустрічі президентів України, Молдови і Румунії Кучма набрався до поросячого виску. Увечері на неофіційній частині, де виступав Ян Табачник, Леонід Данилович пив горілку, чіплявся до дівчат. Ну не може президент так поводитися! Я, наприклад, хочу сьогодні в прокуратуру одягти джинси, а не можна. Треба костюм.
9. Є речі, які мені в Леонідові Даниловичі подобаються. В карти класно грає, в преферанс. По натурі він "широкая русская душа". Грає на гітарі й прекрасно співає. 1998-го Олександра Ткаченка вибрали головою Верховної Ради. Вони з Кучмою поїхали на дачу в Крим. Ми - охорона - стояли навколо будинку, а вони пили на балконі й виводили українські пісні. Це не були п'яні завивання, це було гарно. Особливо "Ніч яка місячна, зоряна, ясная".
10. 2001-го я летів з України у Сполучені Штати. Мене переховували у Празі в американському посольстві. Чехи-поліцейські привезли в аеропорт під посиленою охороною з мигалками. Із віп-залу йшов 500 метрів коридором із тіл охоронців, які закривали мене від можливого снайпера. А я несу доцю на руках і думаю: "Як щось трапиться - не дай Боже, щоб її зачепила куля". Це були найстрашніші хвилини в моєму житті.
1 
1
Комментарии
83