Ходити до школи – це ходити в пекло

 

Іллю Ковалевського запросили на чотири дні до Каліфорнії в центральний офіс Google після того, як він виграв міжнародний конкурс зі створення програмного забезпечення

Краваток не люблю. Ношу, доки журналісти ходять. От зараз мрію ­пошвидше зняти.

Нічого не треба робити даремно. Нема сенсу витрачати сили на пробивання лобом стіни. Можна почекати, доки станеш сильнішим або стіна розвалиться. У 12 років створював автоматичну систему перевірки олімпіадних завдань. Бракувало часу і сил, працювати хотілося все менше і менше. Ентузіазм зник, лишилася тільки потреба. Закинув той проект. Можливо, за кілька років повернуся до нього.

Не вмію гарно описувати речі й формулювати думки. Зона, яка відповідає за відновлення у пам'яті деталей, у мене взагалі не працює.

До комп'ютера в 4 роки привчив тато. Коли за кілька місяців я почав дивитися мультфільм "Масяня", мама наказала татові його видалити. Я навчився ховати теку з ним, щоб ­ніхто не знайшов. Батьки дозували моє сидіння: по півгодини на день, потім – по годині. В п'ятницю ввечері або на вихідних можу посидіти 5–7 годин. ­Недавно встановив поганий рекорд – ліг спати о шостій ранку.

Роблю на замовлення сайти, заробляю гроші.

Сильно злюся, коли щось не виходить. Але потім якось так вдихаю глибоко – і зібрав себе докупи.

Колишній однокласник у школі збрехав, що пішов у військкомат, у військ­коматі – що пішов до школи, а сам напився. Прокинувся п'яний о другій ночі в сніговому заметі. Не зустрічав жодної людини, яка прокидалася б у снігу й робила щось вартісне. Інтелект і алкоголь – взаємовиключні речі.

Дикого бажання вчитися нема. ­Ходити до школи – це ходити в пекло. Як можна добровільно сидіти півтори години стовпчиком? Ось я зараз сиджу півгодини, і мене це напрягає. За комп'ютером можу бути 3 години, і матиму такі самі відчуття, як годину просидів на уроці.

Основні речі, яких учать батьки, – бути чесним і наполегливим. Думаю, чесним таланить. Сьогодні цілий день тільки правду кажу. Єдине – не заплатив за проїзд у маршрутці. В тісняві було незручно діставати гроші з кишені. Хочу попросити вибачення у водія.

Байдуже, скільки книжок прочитав. Можна мати дві бібліотеки і не поступатися місцем старшій людині у громадському транспорті. А можна бути ні бум­бум і щоранку прокидатися з ідеєю, яка змінить світ.

Беру участь у конкурсі Google Science Fire. Школярі на нього представляють проекти, які можуть змінити світ. Якби Томас Едісон винайшов лампочку школярем, цілком міг би податися на такий конкурс. Або Сергій Брін, який створив пошукову мережу ­Google. Я сидів і думав: "Що ж його вигадати?" А коли ось так сидиш і думаєш, усе виходить у рамках – примітивно, нереволюційно, занадто плоско. Потім забив на цей конкурс. Подумав: "У наступному році вже". І якось ідея навернулась. Яка саме, поки не можу сказати, бо конкурс не закінчився.

Мрію зустрітися із Сергієм Бріном та Ларрі Пейджем (співзасновник пошукової мережі Google. – "Країна"). Але більше з Бріном. Він мене підкорив ­своєю фразою: "Росія – це Нігерія в снігу. Вам справді подобається ідея, що шайка бандитів контролюватиме поставки всієї світової нафти?"

Тягне за кордон. Бачу себе більше в Європі, ніж у Америці. Може, коли підросту, Україна зміниться. Але я в це слабо вірю. Важливе ставлення – людей до людей, власника компанії до співробітника. Наприклад, в офісі ­Google у Каліфорнії є власна їдальня. Там дають усе, навіть алкоголь. Спиртне, правда, ніхто не бере. А чим годують ІТ­шників в українських компаніях? Печеньками до кави. Каву вже за свій рахунок купуєш.

Читаю те, що знадобиться в житті: літературу з програмування, біології, фізики та математики. Особливо тягне до біоінформатики. Хотів би написати програму, яка рятує життя від якоїсь хвороби, наприклад, ВІЛу. З англійською літературою поки не везе. Пробував читати "Алісу в країні чудес" в оригіналі. Весь час ліз до словника. Прочитав першу главу, побачив, що їх там ще 60, і кинув. З книжкою з психології було ще гірше.

Цікавлюся психологією. Все, що робить людина, базоване на тому, що з нею сталося. А статися могло все: від вибуху АЕС до кліпання оком. Коли двоє розмовляють, кожна репліка побудована на їхньому попередньому досвіді. Можна знайти пояснення вчинкам людини, якщо знаєш, що з нею відбулося раніше.

Один раз повертаюся зі школи, настрій не дуже. Перестріває гопник у спортивках: "О, а я тебе по телеку бачив. А що ти ­зробив, бо я так і не вкурив?" Від запитання, що я зробив, у мене скоро око сіпатися почне. Сказав, що він мене з кимось ­сплутав.

найКращий різновид свободи – відповідальність. Маю 3­річного брата, який іноді мене випробовує. Сидимо в кімнаті, я малюю контурну карту на урок історії чи географії, а він поруч бавиться. Мені дуже треба червоний олівець, а йому цей олівець треба, бо він потрібен мені. Віддаю йому, бо я – старший, отже, маю бути відповідальний.

Найцікавіша моя ідея, про яку можу ­говорити, – комп'ютерна гра для людей, що хочуть зайнятися програмуванням. Щоб її подужали навіть дошкільнята. Вона складена з квестів, які розв'язуються шляхом програмування. Для дошкільнят може бути гра у жабку. Щоб її нагодувати, треба написати алгоритм. А для старших – робот у якійсь точці лабіринту, якого треба вивести на волю.

Деякі 40-річні мене дивують. Півжиття ­писав софт для серверів, а зараз хоче зай­матися підтримкою програмного забез­печення. Це різні сфери. Так карди­нально міняти життя – дуже погана ідея.

Коли хтось лівий питає, як написати про­граму, і треба довго пояснювати, я кажу: "Шукайте в інтернеті". Сам часто прошу старших програмістів про допомогу – ­Дениса Кормальова, Ярослава Твердохліба, Антона Прищепу. Вони відписують: "Пошукай в інтернеті, не забивай мізки".

Google створив курси, на яких учать знаходити інформацію в інтернеті. Якого кольору були шнурівки на кедах у Курта Кобейна 1990 року? Відповідь реально знайти, якщо грамотно скласти запит. Недостатньо вбити в пошуківку п'ять­шість контрольних слів – "шнурки", "кеди", "Курт Кобейн", "1990 рік". Треба встановлювати різні фільтри пошуку, використовувати ключові символи. Перший рівень цих курсів я пройшов. Далі було ліньки.

Збираю запальнички Zippo. Першу подарував батько зі словами: "Тримай, сину, в мене нова". Відтоді пройшло багато років, він уже курити кинув. Я зібрав шість штук, хіпстерських, із написом Jim Beam, малюнками веселки, барельєфних і класичних. ­Позаторік пробував курити, але не бачу в цьому сенсу. Не було критичних подій у житті, щоб хотілося взяти цигарку.

Помічаю в собі риси персонажів улюблених серіалів. Від "Доктора Хауса" маю цинізм. Від героя англійського серіалу "Доктор Хто" – моделі сприйняття життя. Будете дивитися "Доктора Хто" – раджу з п'ятого сезону.

найКращий друг – Паша Петрашко. Позна­йомилися в ліцеї "Лідер", дружимо два роки. З півслова розуміємо один одного. Справжній друг має зустрічатися з тобою максимально часто. Він не забуває тебе. Коли людина не спілкується з тобою тривалий час, то показує: їй все одно, хто ти такий.

Ідеальна дівчина має бути сама собою і здатна на нешаблонні вчинки, приміром, зважитися на банджи­­джампінг чи стрибок із парашутом. Важливо, щоб вона була хоч у чомусь розвинена. В науці якійсь – біології чи історії.

Слухаю Arctic Monkeys. Думав, ­краще ­Nirvana нічого бути не може. А таки може.

×