Змій почав ловити 2009-го. Тоді спекотне літо було, гадюк багато розплодилося. Я їх з дитинства боявся, як і жаб. Вирішив побороти страх. Одягнувся в камуфляж, взув гумові чоботи, рукавиці, хоча на вулиці було плюс 30. Пішов до лісу, ніби по гриби. Жодної не знайшов. Удома підняв купу літератури, прочитав про їхні звички. Почав шукати місця, де багато кротячих нірок. Змії самі не вміють рити землю, тому ховаються в мишачих або кротових норах. Або гріються на пласких каменях і пнях. Засинають на сонечку, а я підкрадаюся і рукавицями притискаю голову.
У рукавицях важко вхопити гадюку за шию. Направляю голову в 5-літровий бутель, заштовхую і швидко закручую кришкою. В ємність вкидаю не більше двох. Якось одну запхав, а друга голову в горличко просунула і мене за рукавицю вкусила. Не прокусила, бо гума товста. Але відтоді в одну пляшку кладу по одній змії.
Торік зловив рекордну кількість – 200 гадюк. До Нового року майже всіх розпродав. Автобусом вивожу їх у Київ. Покупцю передаю в пластиковій півторашці з-під мінералки. Нещодавно дзвонила якась пані з Верховини, мольфарка. Казала, що купила б у мене всі 200 штук, тільки не придумає, як перевезти.
Удома тримаю їх у підвалі. Вирив кілька ям, зробив металеві перегородки, щоб між собою не побилися. Дружина знає, і навіть близько не підходить. Більше нікому, навіть батькам, не розказую. Сусіди часто мене в куфайці й гумових чоботах бачать, але я кажу, що по гриби ходжу. Вони дивуються, нащо так одягатися в спеку. Обов'язково кілька грибочків з лісу несу. Це відводить від мене підозри.
Гадюки – глухі, проте добре відчувають вібрації. Хруст пластикової пляшки для них, як грім і землетрус для нас. Дуже того не люблять і швиденько виповзають у яму. Перші два тижні дивитися за ними треба щодня, бо можуть здохнути. Обприскую, стежу за температурою: вони тепло люблять. У наших гадюк є особливість: зригують неперетравлену їжу – скелетики мишей, жабок, поламані кісточки. Смердить так, що аж очі ріже. Якщо не забрати – розкладається, вонь – ніби стадо корів здохло. Змії того дуже гидяться, сидять в дальньому кутку й голови не підіймають. Я прибираю рештки дерев'яними щипцями.
Лише раз торкнувся рукою змії: шкіра в неї суха, гладенька. Якби не знав, що то гадюка, – навіть приємна на дотик.
У дитячих книжках гадюку часто малюють із короною на голові. У них справді королівський характер. Їм ні до кого немає діла. Змія вдаватиме, що не бачить вас, доки її чимось не налякаєте. Тому в лісі обходьте й не бійтеся, що кинеться. У побуті за поганих умов не житиме. Гадюк ще називають самогубцями. Відловлені особини заморюють себе голодом у неволі. У мене теж відмовляються їсти. Коників-стрибунців кидав, мишок живих, жаб. Вони їх убивали, але не їли. Тоді прочитав, що треба температуру певну, освітлення, інтер'єр. А щоб розплодилися, ще й пара має скластися. Сходяться тільки по любові. Читав, що навіть метеликів у тераріум запускають і квіти по сезону висаджують, щоб стимулювати розмноження. Дуже клопітна справа, я таким не займаюся.
Змії в мене живуть не більш як півроку. Полюбив їх. Вони дуже пластичні й граційні, як жінки.
Українці жінок часто зі зміями порівнювали, і це не вважали образою, бо плазунів поважали. Коли християнство до нас прийшло, змія почали винуватити в тому, що він спокусив Єву. Отоді слова "змія" і "гадюка" стали лайливими. Здається, Фройд писав, що як жінці присниться змія – то дуже еротичний символ. Мені як змії сняться, то хтось із знайомих підведе.
У наших краях гадюки людей часто кусають. Не розумію, чому в лікарнях не запасаються протиотрутою, яку можна виготовити з їхнього яду. Колись давно ходив із другом по гриби. Він наступив на гадюку, яка вкусила його трохи вище кісточки на нозі. Я перемотав ногу вище і нижче укусу, зробив хрестоподібний надріз і відсмоктав кров. Десь читав, що при укусах треба випити горілки, вона викликає спазми в животі й блювоту. В нас була четвертинка до сала. Дав другу, кажу: пий. Він присмоктався, а я дивлюся і думаю: що ж ти, падлюка, хлещеш усю, продукт переводиш, все одно виверне. Так і сталося. Треба було трохи випити. У лікарні мені подякували, що правильно все зробив, але протиотрути другові не дали. Сказали, що немає.
Андрій, 30 років, будівельник
Живе в селі Вишгородського району під Києвом. Закінчив філологічний факультет столичного педагогічного університету, за фахом не працював. Улаштувався на будову, кладе цеглу, штукатурить. 2009 року почав ловити гадюк. Через інтернет продає їх людям, які готують ліки, – по 200 гривень за штуку. Торік улітку зловив найбільше – 200. Односельці, сусіди та батьки Андрія про його бізнес не знають.
Дружина – домогосподарка. Дітей не мають
3 
1
Комментарии
2