Полтавець Михайло Юзефович 1828-го за хоробрість на Турецькій війні одержав орден Св. Володимира четвертого ступеня. Після поранення в ногу 37-річний майор мусив піти у відставку. Його призначили помічником куратора Київського навчального округу. Хоча з наукою він не був на "ти".
У Києві Юзефович насамперед навідався до університету. Гостя зустріли ректор із дюжиною професорів. Фізичний та зоологічний кабінети новий куратор оглянув із цікавістю. Далі занудьгував. Тож простував коридорами повз них й обмежився короткими поясненнями, що в кожному знаходиться.
- А тут у нас гербарій, - мовив ректор.
- О! - зрадів візитер. - Розшукайте мій герб і пришліть мені.
В одному з приміщень скомандував, аби велику люстру повісили точно посеред стелі. Професор математики швиденько пояснив, що для цього вистачить двох діагоналей.
- Ну, так замовте виготовити ці діагоналі за мій рахунок! - звелів Михайло Юзефович.
1844-го його за сумісництвом призначили в Тимчасову комісію для розгляду давніх актів. Там він заприятелював із колегами Миколою Костомаровим і Тарасом Шевченком. І так захопився українською історією, що ті запросили його до Кирило-Мефодіївського братства. Там разом з усіма Михайло Володимирович обговорював ідею автономії України.
Наприкінці лютого 1847-го студент університету Олексій Петров "настукав" Юзефовичу, що в Києві існує антиурядове таємне товариство. Ішлося про них, кирило-мефодіївців. Михайло Володимирович узявся переконувати Петрова, що йому лише здалося. Та за кілька днів Юзефовича серед ночі викликав генерал-губернатор і звелів долучитися до обшуків. Бо Петров таки накатав донос і пішов із ним по високих кабінетах.
Юзефович помчав до Костомарова попередити про трус. Разом почали палити небезпечні папери. Та рукопису "Книги буття українського народу" Костомаров знищувати не захотів й віддав Михайлові Володимировичу на зберігання. Цієї миті до кімнати зайшли жандарми.
- Господа, - миттєво зорієнтувався Юзефович, - Костомаров только что сознался во всех своих прегрешениях и в знак раскаяния передал мне лично в руки сей противоправный документ!
Кирило-мефодіївці отримали різні терміни покарання. Михайло Юзефович уцілів. Але надалі затямив: українофільство, яким він іще недавно так захоплювався, - небезпечне. І почав із ним воювати. Запропонував звести в Києві пам'ятник Богданові Хмельницькому - наближалося 200-річчя Переяславської угоди з Москвою. Хай, мовляв, повчаться в гетьмана ті, хто патякає про автономну Україну.
Імператорові Миколі І пропозиція сподобалася. Але підготовка до чергової війни з турками застопорила фінансування. Новий імператор Олександр ІІ призначив Юзефовича головою комітету зі спорудження пам'ятника. Відтоді Михайло Володимирович став головним експертом із питань українського сепаратизму і затятим борцем із ним.
Якщо політичні вітри теплішали, Юзефович згадував про любов до рідного краю. 1873-го став членом-засновником Південно-Західного відділення Географічного товариства. Воно вивчало етнографію, економіку та статистику України. Щойно ситуація змінилася, наполіг на закритті свого дітища як "сепаратистской организации". Навіть генерал-губернатор Дондуков "брал под козырёк" перед Юзефовичем. Якось той кивнув у бік Михайла Драгоманова й відчитав генерал-губернатора:
- Куди ви дивитеся?
І Драгоманова звільнили з посади доцента Київського університету.
Михайло Юзефович надіслав до Петербурга пропозиції щодо "пресечения украинофильской деятельности". Їх розглядала надзвичайна комісія з міністра внутрішніх справ, міністра освіти, начальника таємної поліції й обер-прокурора Синоду. Постанови комісії вилилися в Емський указ, що вдарив по українській мові та пресі. Його ще називали "законом Юзефовича".
3 
1
Комментарии