1. "Маленький принц", Антуан де Сент-Екзюпері.
Цю книжку читають у школі, але насправді вона - для дорослих, про любов і дружбу. Через казку Екзюпері пояснив глобальні речі. Я навіть переписала п'ять сторінок одній людині в подарунок. І вона це оцінила. Правда, перша реакція була: "Ти що, з глузду з'їхала - стільки писати?"
2. "Позичене життя", Еріх Марія Ремарк.
Читала її ще в дитячому таборі. Усі гуляють, а я сиджу в кімнаті й кажу собі: "Закрий цю книжку, бо зараз тобі стане погано". Але зупинитися неможливо. Потім перечитала її. Уривок, де героїні оперують статеві органи, трапився мені в маршрутці. Мало не знудило.
3. "Життя з моєю сестрою Мадонною", Крістофер Чікконе.
Біографія Мадонни, написана її братом: "Я народився сином моєї матері, а помру братом моєї сестри". Співачка в романі така, як у рекламі BMW, де вона обпісялася. Надзвичайно амбітна, але водночас дуже тендітна.
4. "Собор Паризької Богоматері ", Віктор Гюго.
Всі архітектурні описи, які зазвичай терпіти не можуть і просто перегортають, я перечитувала по кілька разів. Навіть роздрукувала будову собору, розклеїла по стінах і вивчала. У Парижі переконалася, що він справді такий, як у романі.
5. "Граф Монте-Кристо", Олександр Дюма.
Це перша прочитана мною книжка. Тоді я закохалася в одного хлопчика. Мені здавалося, що він такий розумний і начитаний, а я така тупа. Тому почала читати. Тиждень провалялася в ліжку із депресухою й романом про графа Монте-Кристо. Однак, із хлопчиком нічого не вийшло.
Зараз читаю "Сто років самотності". Уже заплуталася, хто кому ким приходиться. Тільки одну Урсулу пам'ятаю
6. "Пийте горілка", Рома Воронежський.
"Наша Аня громко плачет, уронила в речку мячик, тише Анечка не плач, если не Геннадий, так Семен". Ось такі віршики. Відкрила книжку в магазині й думаю: "Да, це як напитися треба, щоб таке читати?" Книжка тонюсінька, а коштує 100 гривень. На обкладинці автор один, а в анотації - інше прізвище.
7. "Як стати мільйонером", Паша Воля.
На кожній із 200 сторінок написано: "працювати-працювати-працювати". А на останній: "Книга переведена на все языки мира".
8. "Полковнику ніхто не пише", Ґабріель Ґарсія Маркес.
Мене убило, як він усе чекає-чекає-чекає на лист. А наприкінці роману фраза: "Що ми будемо їсти?" Він відповідає: "Лайно". Зараз читаю "Сто років самотності" також Маркеса. Уже заплуталася, хто кому ким приходиться. Тільки одну Урсулу пам'ятаю. Але така реальна самотність через весь роман.
9. "Федько-халамидник", Володимир Винниченко.
До того з української літератури нам задавали всяку фігню, це - перша книжка, яка мене зачепила. Я читала й плакала, мій брат плакав і мама ридала. Хлопчик - бешкетник. Але душа яка!
10. "99 франків", Фредерік Беґбедер.
Прочитала роман, бо за ним зняли просто офігенний фільм. Беґбедер - накокаїнена комерція, тому більше його не сприймаю. Хоча колись в ажіотажі купила зо п'ять його книжок на Петрівці. А він же дорогий. Потім думаю: "Нащо я стільки бабла потратила?"
11. "Поховайте мене за плінтусом", Павло Санаєв.
Порадила подружка-художниця. У романі описане незрозуміле ставлення бабусі до онука. Вона його начебто любить і начебто ненавидить. Хоч він - єдиний, хто в неї є.
12. "Рубаї", Омар Хайям.
Колись у передачі "Шанс" процитувала Хайяма. Після того знайомий щороку дарує мені його книжки з найкращими ілюстраціями. Торік, після відбірного конкурсу Євробачення, в університеті також презентували Хайяма. Я подумала: "О Боже, це приречення". Мій улюблений вислів його: "Краще бути самому, ніж із ким попало".
3 
1
Комментарии
13