Ексклюзивы
пятница, 09 октября 2015 13:05
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Вічний Микола

Знову цей Микола. І знову відчуття зніяковіння, хоч соромитися нібито й нічого. З Миколою у мене так уже не вперше.

Почув я за нього ще в мезозої. Тобто десь за Кучми. Руля й Тополя, два унсовці-харизмати, гомоніли в курилці "Радіо Свобода" з тамтешнім харизматом Охрімом. Хлопці щойно одержали гонорар за інтерв'ю в Охрімовій програмі й були в доброму гуморі. "Хвате на відро патронів!" – басив Руля-Руслан. "Ви мені теж маєте дістати парабелум! – вторував Охрім. – За заслуги, бляха, перед Вітчизною!" Обидва, Руслан і Тополя, недавно звільнилися, "відмотавши" кожен своє за участь у протестній акції "Україна без Кучми!" Тополя вийшов чи не останнім, смачно розповівши в інтерв'ю, скільки цигарок і чифіру було спожито братвою під час прощання.

Але лишався ще один. Микола. Руслан розповів, як воював із ним у Придністров'ї, а Тополя – про Абхазію, де Миколу поранили. Орден Вахтанга Горгасала і шмат свинцю за кілька сантиметрів від серця, врятував портсигар, – ці Миколині набутки чомусь найбільше врізалися в пам'ять. Як і те, що вже всі вийшли, а він – сидів.

Збір підписів під зверненням з вимогою звільнення потребує окремого описання. Відчуття ніяковості з ним поєднане нерозривно. Хоч як би там було, серед підписантів значилися, здається, п'ять лауреатів Шевченківської премії. Не знаю, наскільки це допомогло. Побачив я Миколу тієї ж осені, на вечорі пам'яті Лупиноса. Зимні очі під підрізаним чубком, вольовиті закрути губ. Той вечір, під кінець якого виникла бійка, що аж парсуни на портретах у могилянських коридорах скулились від унсовського мату, я згадав у романі "Хрещатик-Плаза". Хоч Микола там і не фігурує. Зазнайомившись, стрічав його вряди-годи. Зокрема, й на відспівуванні в Михайлівському соборі письменника Ульяненка, Уляна, з котрим я, здається, і знайомив Миколу, а одне їхнє застілля може бути колоритною сторінкою прози. Давно те було. Де Улян, де Руслан-Руля, та й той же Охрім, котрий іще недавно басив з екрана "5-го каналу": "Любіть Україну – тримайте порох сухим…"?

Під час Революції гідності Микола зник. Востаннє бачилися біля будинку профспілок – ще не обгорілого, діючого, з буфетом на першому поверсі. Домовилися, що підпишу йому книжку. Скупі відомості в ЗМІ з'явилися трохи не через півроку. Микола, виявляється, був викрадений ФСБ і сидить на території Російської Федерації. Недавно стало відомо, що буде суд, чомусь аж у Чечні. Прогнозують, що найтаємничішому українському в'язневі-полоненому світить довічний термін. Про нього не говорять президенти, не вимагає звільнення Європейський парламент. Та й наш, якщо й скаже щось, то так нечленороздільно, що мені пригадується отой давній збір підписів і дехто з персонажів-митців, що так і "пропетляв" тоді, ухилившись від розчерку пера.

Зрештою, виходить на те, що в Україні такі, як Микола, не дуже й потрібні. Нова влада й без них довела до перемоги революційний Майдан, вистояла на Донбасі, домовилася з МВФ, здолала корупцію і навіть газету "Вести".

І взагалі – не треба розхитувати. Це я вже сам собі кажу, подумки. Хоч і стає трохи ніяково

Сейчас вы читаете новость «Вічний Микола». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода