У неділю, 2 червня, в Україні були обрані 102 сільських, 9 селищних та 6 міських голів на позачергових виборах. Вибори проводилися у Криму, Закарпатській, Київській, Луганській, Миколаївській, Черкаській і Чернівецькій областях. У більшості міст мерами стали кандидати від Партії регіонів. Найбільш показовими у цьому питанні стали вибори у місті Василькові на Київщині, де провладний кандидат Володимир Сабадаш переміг "ударівця" Сергія Сабова з невеликим відривом у кілька сотень голосів.
Є два чинники, які вплинули на такі результати. Головний з них, це те, що Партія регіонів добре попрацювала з місцевими керівниками і в деяких містах висувала саме авторитетних людей, тобто людей з ім'ям та ресурсом, які самі працювали на перемогу. А коли ще й їм допомагали адміністративним ресурсом, то їхня перемога взагалі не викликала сумніву.
Водночас для опозиції ці довибори стали черговим, дуже потужним уроком. Він у тому, що в межах цієї абсолютно потворної і деструктивної виборчої системи відносної більшості, отримати результат вона може лише об'єднавшись. Особливо це було дуже добре видно на виборах у Василькові. Там Партія регіонів, швидше за все, чисто не перемогла, а більше "нахімічила". Однак якби опозиція була єдина та підтримала, наприклад, такого кандидата, який би не обов'язково був від партії Кличка, чи іншої, але який би був досить лояльним до них, то, звісно, перемога була б однозначною і жодні маніпуляції ПР не допомогли б.
Ще один висновок, який можна винести з цієї кампанії, це те, що, звичайно, патологічну систему відносної більшості необхідно ліквідовувати скрізь — і на національному рівні, на рівні депутатів, і на місцевому рівні. Бо коли мер обирається 25% голосів, то це аж ніяке не представництво громади. Крім того, треба чітко зрозуміти, що така система виборів мало того, що не представляє громаду, а ще й підвищує роль всіляких маніпуляцій. Те, хто з ким домовиться, стає важливішим, ніж голос громади. Тобто, цією системою принижується суспільство. Адже варто лише сфальсифікувати 200-300 бюлетенів і одразу ситуація кардинально змінюється. Крім того, ця система значно підвищує значення політиків, політиканства, замість того, щоби підвищувати роль громади. Також вона підвищує роль і секторальної мобілізації невеликих груп. Тобто, якщо мобілізувати якийсь завод, чи кримінал, чи ще когось, то це дуже серйозно впливає на результат.
Ця система дуже патологічна і опозиції треба дуже різко ставити питання про відмову від неї на всіх рівнях. Бо інакше це аж ніяка не демократія, а просто шахрайство і маніпулювання різноманітними засобами, які не мають нічого спільного із демократією.
Водночас опозиції треба вчитися боротися навіть в тих умовах, які є. Тому ж Кличкові варто вчитися проявляти більшу гнучкість, зокрема в тому, щоби спробувати попрацювати з невладними кандидатами і зробити їх своїми. Не просто поставити свого кандидата, а спробувати залучити інших, більш впливових в тому чи іншому місті людей, на свій бік. Думаю, що у нього в цьому плані все вийшло би, зокрема у Василькові.
Тому для опозиції довибори стали дуже хорошим уроком. І можливо, цей урок навіть важливіший, ніж якби на виборах переміг кандидат від УДАРу. Опозиції варто працювати з тими людьми, які можуть самі щось робити, тобто такими, які не лише будуть розпоряджатися ресурсом, не лише будуть лояльними до партійного керівництва, а й будуть лояльним до громади і вмітимуть самі її організувати навколо себе. Такі люди дуже цінні. З ними треба говорити, з ними треба постійно зустрічатися в більш широкому колі. Тобто, це дуже велика організаторська робота, яку, на жаль, поки опозиція провалює.
Для опозиції взагалі іншого ресурсу, ніж робота з людьми, не існує. Це ключова річ. Якщо в опозиції буде реальних 200 тисяч людей, яких вона зможе мобілізувати у будь-який момент, то жодна влада проти цього ніколи не встоїть.
2 
1
Комментарии
21