Война на Донбассе является продолжением попытки России убить наш народ в 1930-х годах – Владимир Вятрович

Минає 100 років із початку першого голоду, організованого радянською владою на українських землях. За його допомогою хотіли упокорити селян і зламати визвольний рух. Ініціатором був лідер більшовиків Володимир Ленін. Говорив, що потрібно повторити такі каральні заходи на початку 1930-х. Їх втілив наступник "вождя" Йосип Сталін.

 

Три штучні голоди – елементи політики знищення українців, – каже історик Володимир В'ЯТРОВИЧ:

– Голод став одним з елементів комуністичного тоталітарного режиму. У 1921–1923 роках до нього призвели розруха й посуха. Але влада не докладала зусиль для їхнього подолання. Навпаки, брак їжі почали використовувати як важіль впливу на народ. Можна впевнено говорити про Леніна як про архітектора такої політики.

Перший штучний голод – тестування цієї зброї проти незгодних. Події 1932–1933 років – продумане втілення злочину, відповідь на масові повстання українців проти політики Сталіна. Голодомор поставив нашу націю на межу існування. На ньому не зупинилися, а використали в 1946–1947 роках, щоправда в менших масштабах через спротив ОУН і УПА.

Три голоди – елементи однієї й тієї ж політики, спрямованої на знищення українців. Те, що вистояли, – заслуга наших предків. Вони змогли вижити, творити, ростити дітей і зберігати культуру.

Зараз українці єдині у ставленні до подій 1932–1933 років?

– Викриття правди про Голодомор стало елементом боротьби проти комуністичного режиму. Поява інформації про геноцид тісно пов'язана з національним відродженням.

В Україні цю тему забороняли до 1991 року. Відтоді стрімко зросла кількість людей, які розуміють трагедію і визнають її геноцидом. Зараз це 82 відсотки українців. Це найвищий ступінь суспільного консенсусу довкола певного епізоду історії. Завдяки темі Голодомору отримали міцну платформу формування нашої національної ідентичності.

Під час Голодомору загинули мільйони людей. Як радянській владі вдалося приховувати таку кількість жертв?

– Масштаби Голодомору приховували одразу – багато смертей не фіксували або змінювали їхні причини. Якщо десь реальні втрати вказували, то потім такі документи знищували. Так вчинили з фондами Наркомату здоров'я.

У пресі чи книжках інформація про трагедію не могла з'явитися. Згадки про минуле ставали підставою для репресій. Тому в родинах, які пережили Голодомор, боялися говорити про нього. Люди воліли мовчати й забувати. Розказувати наступним поколінням – означало наражати їх на небезпеку.

Частина людей свідомо йшла на втрату національної ідентичності. Відмовлялися від мови й культури, перетворювалися на "советских людей". Нація знищувалася ментально.

Чи достатньо покарані організатори й виконавці Голодомору?

– Ще потрібно виконати багато роботи, формувати суспільний імунітет, який унеможливить повторення таких злочинів. Слід розповідати світові про людей, пов'язаних зі знищенням українців. Їхні злочини недостатньо засуджені на міжнародному рівні. Донедавна навіть на мапі України залишалися імена організаторів Голодомору – в назвах населених пунктів і вулиць.

У Грузії зараз є небезпечні тенденції повернення культу особи Сталіна. Очевидно, за підтримки російської пропаганди. Його представляють "найвеличнішим грузином" в історії країни. Встановлюють пам'ятники. Тому про покарання організаторів Голодомору говорити зарано. Це не той випадок, коли "час лікує". Над засудженням потрібно працювати.

Яку роль у цьому процесі відіграє Україна? Кого із союзників можна виділити?

– Багато очевидців Голодомору після Другої світової війни опинилося за межами Радянського Союзу. Вони отримали можливість говорити про пережите. Почали друкувати спогади, створювати виставки, нагадувати світу. До 50-ї річниці злочину розгорнули масштабну інформаційну кампанію, що завершилася політичним рішенням. При Конгресі США створили комісію, яку очолив Джеймс Мейс. Він розпочав фіксувати свідчення. Сформували юридичний висновок про Голодомор як геноцид. Це вберегло жертв трагедії від остаточного забуття.

Завдяки старанням діаспори світ дізнався про Голодомор. Українці за кордоном досі відіграють колосальну роль у поширенні інформації про події 1932–1933 років. Спільно з Українською державою добиваються визнання трагедії геноцидом.

Важливо, що в деяких країнах українці добилися й цю тему викладають у школах. У Канаді є курс "Історія Голодомору". Із польським Інститутом національної пам'яті ми видали збірник документів, що показують обізнаність поляків про голод в Україні у 1932–1933 роках.

Маємо, на кого опиратися у світі, але Росія активно використовує своїх союзників у боротьбі проти інформації про Голодомор. Залучають істориків лівих поглядів, які намагаються відбілити ті події. Говорять про наслідки стихійного лиха чи непорозуміння в діяльності влади. Але в жодному випадку – не геноцид.

Інформаційне протистояння довкола Голодомору триває. Бачимо, як гостро Москва реагує на будь-які нові факти про нього. Для Кремля ця тема досі важлива, бо він будує державну ідеологію на виправданні комунізму, возвеличенні й реабілітації всього радянського.

 

Ми можемо використати на свою користь те, що Росія боїться правди про 1930-ті?

– Голодомор – один із найбільших злочинів того режиму. Він руйнує міф про ефективність комунізму й людяність СРСР. Викриття правди підриває ідеологічну основу Російської Федерації. Вона намагається тримати світ в омані, приховує наміри продовжувати злочини комуністів.

Є зв'язок між реабілітацією більшовиків і готовністю до вчинення злочинів. Сталіна в Росії представляють як ефективного менеджера, який створив нібито потужну й сильну державу. Це дає Путіну змогу безкарно коїти злочини, зокрема й на українських територіях.

Розповідаючи світові про те, що насправді робила влада в Україні в роки Голодомору, ми пояснюємо коріння зла, з яким країна має справу зараз. Важливу й цікаву книжку підготувала американська дослідниця Енн Еплбаум – "Червоний голод". Вона присвячена Голодомору, але дає набагато ширший контекст. Доводить виклад до наших днів. Показує, що сучасна війна Росії проти України сягає корінням у спроби знищити українців як націю ще в 1930-х.

За рахунок чого можемо достукатися до світових лідерів і довести важливість визнання Голодомору геноцидом?

– Маємо говорити про цілі, які ставило перед собою керівництво СРСР, організовуючи Голодомор. Про бажання знищити українську національну спільноту. Нагадувати, що Голодомор вважав геноцидом один із творців терміну "геноцид" Рафаель Лемкін.

Показувати масштаби Голодомору – мільйони убитих. Про обставини. Як людей умисно прирікали на смерть, забираючи всю їжу. Варто піднімати й питання про приховування злочину. Як здійснювалася інформаційна блокада навколо Голодомору і як довго вона тривала. Через неї світ не знав про трагедію.

Слід привертати увагу до того, що робить сучасна Росія для блокування та спотворення інформації про Голодомор. Живемо в епоху великої кількості російських фейків, масштабної інформаційної війни. Її веде Кремль проти світу, насаджуючи міфи та стереотипи, оббріхує діячів та події. Діяльність радянської влади у 1930-х пояснює нинішню поведінку Росії.

Англо-американського журналіста Волтера Дюранті, який публічно заперечував Голодомор, закликають позбавити Пулітцерівської премії 1932-го за серію репортажів із СРСР для New York Times. Після стількох років замовчування правда про Голодомор пробивається на поверхню?

– Це не перша спроба позбавити Дюранті премії. Попередня була років 10 тому й не увінчалася успіхом. Редакція The New York Times відмовилася переглядати своє рішення. Боюся, й цього разу може бути така ж відповідь.

Це не повинно нас демотивувати. Маємо нагадувати про Голодомор. Згадувати тих, хто говорив правду, незважаючи на небезпеку. Як-от Малкольм Маґґерідж, Ґарет Джонс. Нагадувати й про причетних до злочину, які замовчували чи оббріхували.

Голодомор добре демонструє суть комуністичного тоталітарного режиму. Ця інформація має бути застереженням стосовно можливих оманливо-привабливих гасел, під якими у світ часом приходить комунізм.

Українці мають виконувати місію, подібну до тієї, яку провадять євреї. Вони розповідають про Голокост і застерігають від повторення нацизму. Маємо робити все від нас залежне, щоб світ сприймав комунізм і його злочини як зло, яке не повинно ніколи повторитися.

В Україні Голодомор досліджують історики, демографи, влада. Кому ще потрібно долучитися до роботи з подолання наслідків трагедії?

– Не вистачає досліджень психологів – на індивідуальному й на суспільному рівнях. Яким чином катастрофа позначилася на менталітеті нації. Як зруйнувала громади і співпрацю між людьми, сприяла безініціативності та зневірі.

Варто було б розібратись і з економічними наслідками. Дослідити величезний пласт культури, який ми втратили. Цікаві механізми дезінформації довкола Голодомору. Такі Росія намагається використовувати в агресії на Донбасі та анексії Криму.

Слід присвятити увагу художньому опрацюванню теми. Маємо мало фільмів про геноцид. Таких, як стрічка Аґнешки Голланд "Ціна правди" про Ґарета Джонса, який наважився розповідати світу про Голодомор.

Тема має жити й у літературі. Не вистачає творів, подібних до "Жовтого князя" Василя Барки. Це додасть розуміння подій 1932–1933 років.

Дедалі менше серед нас людей, які на власні очі бачили Голодомор. Чи впливає це на сприйняття тих подій у суспільстві?

– Надзвичайно важливо, що вдалося зафіксувати чимало свідчень. Ця робота почалася наприкінці 1980-х. Більшості із записаних уже немає на світі. Живих майже нереально залучити до телепрограм чи заходів із вшанування жертв Голодомору, як це було раніше. Вони надто поважного віку.

З цими людьми втрачаємо якусь частину пам'яті. Спогади багатьох із них не встиг­ли зафіксувати. Та важливо згадувати про всіх, бо вони зникнуть без нашої пам'яті. Четвертої суботи листопада запалювати свічку на вікні, приходити до меморіалів чи пам'ятних знаків Голодомору. І найголовніше – розповідати дітям, щоб вони розуміли ціну втрати свободи та власної державності.

×