Писати вірші – легкотня

– Чому ви не пишете верліб­рів? – запитують із залу поетесу Милославу Черній на презентації її збірки віршів "F 63.9. Розлад звичок і ваблень".

– Мене цього ніхто не навчив, – відповідає Милослава.

Познайомилися з нею у червні в літературному таборі Черкас. ­Цікаві майстер-класи, читання біля вогню опівночі, життя в наметах.

– Запам'ятайте, ніхто не може навчити вас писати, – каже модератор презентації Сергій Пантюк. – Літературні школи – це фігня, звичайне заробляння грошей.

Його майстер-класи нам здалися одними з найяскравіших. Пантюк також був серед основних лекторів письменницьких курсів у видавництві "Смолоскип". На них я не пішла, бо не влаштовував графік. Зате пощастило в інших місцях: завершила навчання на спеціальності "літературна творчість", доки магістратура тривала рік, і взяла участь у Літшколі в Карпатах, доки вона була дешевою.

Нещодавно Центр літературної освіти оголосив набір у Дитячу літературну школу. Вік майбутніх учасників – 6–10 років. Так, матусі мріють віддати дитину в моделі або актори з пелюшок, але щоб у письменники? – думаю собі.

Але відповідь не забарилася.

– Писати – легкотня! – каже син подружки, п'ятикласник. – Я розгадав секрет віршів. Щось накидаю-накидаю, мама потім подобавляє рими, вчителька підправить – і вірш готовий!

Треба буде побувати на презентації його третьої книжки. Хлопчик росте письменником. Усім роздаровує примірники, бере участь у літературних конкурсах.

Поки що подружка майструє збірки синові сама. До часу, коли він дізнається про існування верлібрів, залишилося недовго.

×