Підсніжники

– Ці кляті підсніжники весь мій звіт з'їли, – сказала кілька років тому подруга з Академії наук.

Тоді я вперше дізналася, що так називають у колективі людей, які не ходять на роботу. Про них нічого не відомо. Тільки те, що це – люди поважні.

– Вони тримають руку на пульсі, відстоюють нас у президії. Нас би вже давно або розформували, або скоротили, якби не вони.

Колектив подруги поділили на трійці. Кожній дали певний обсяг роботи. До трійці подруги зарахували двох підсніжників. Тож як не старалася, а пасла задніх й отримувала прочухан від завідувача.

– У мене теж є підсніжники, – раптом заявила сестра. – Формально маю двох лаборантів у підпорядкуванні. Та роблю все сама. Я їх називаю жмуриками – звичка з археологічної практики.

Із часом дізнаюся, що майже в усіх державних установах є неіснуючі працівники.

– Неприємно, коли виконуєш роботу за когось, коли частину твого звіту перекидають людині, яку жодного разу не бачив. Хоча – ні. Якось премію дали неофіційну. На руки. То підсніжники без черги пролізли. Тоді ми їх уперше й побачили, – повертаємося до теми з подружкою. – Не ображаюся на них. Вони – як страховка, баласт. Коли будуть скорочення, їх звільнять. І це нас урятує.

Незабаром в інституті подруги відбулося скорочення. Її звільнили першою.

×