Хвиля політично вмотивованих арештів, розпочата під приводом розслідування знищення пам'ятника Сталіну у 2010-му, не вщухає. Минулого тижня до рук вітчизняної Феміди потрапив тернопільський "тризубівець" Назар Сарабун. 5-го липня заарештовано Олега Однороженка – одного з лідерів "Патріоту України". Нині за ґратами знаходятся ще 8 "патріотівців" і ще стільки ж перебувають під слідством та підпискою про невиїзд, "проходять по справах". Під міліцейсько-судейським пресом побувала організація "Тризуб" та чимало інших активістів патріотичного руху. Схоже, нинішня влада мавпує російський досвід "боротьби з екстремізмом" і ризикує наразитися на російські ж наслідки цієї боротьби.
Після розвалу Радянського Союзу і в Україні, і в Росії виник суспільний запит на націоналізм. В Україні моментально почали розбудовуватися відповідні організаційні структури: партії, громадські організації, спілки, гуртки, фонди і братства – кожен патріотично налаштований українець міг підібрати собі організацію на свій смак. Абсолютна більшість цих структур були легальними і за деякими виключеннями діяли в межах правового поля. Така тенденція зберігалася до сьогодні: "бойова" діяльність навіть найбільш радикальних організацій рідко виходить за межі більш чи менш злісного хуліганства.
В Росії ситуація склалася інакше. Хоча суспільний запит на націоналізм там був аж ніяк не меншим, легальних організованих форм він не набув. Партії та організації, що могли претендувати на лідерство в націоналістичному русі, швидко попадали під санкції і заборону (як РНЕ, НБП, ДПНИ та інші). В таких умовах притулком молоді і пасіонаріїв стала субкультура скінхедів. Скінхеди не мали впливу на російське політичне життя, а насильство з їхнього боку було не більш, ніж підлітковою злочинністю, характерною для будь-якого кризового суспільства.
Якщо перший свій президентський термін Путін був зайнятий пацифікацією Кавказу, то "фішкою" його другого терміну стала боротьба з екстремізмом в самій Росії. За скінхедів ґрунтовно взялися в 2005-му і субкультура припинила своє існування. Здавалося б, з правим радикалізмом в Росії покінчено раз і назавжди.
Але не так сталося, як гадалося. З середини 2000-х російський націоналізм став діяти в формі так званих "автономних груп". Замість галасливих публічних політиків і схильних до агресії голомозих підлітків з'явилася якісно інша публіка, відверто орієнтована на злочинні форми діяльності і терор. І це аж ніяк не перебільшення.
Ось лише декілька прикладів діяльності автономних груп націоналістів в Росії. У 2006 році група "Спас" організувала вибух на Черкізівському ринку в Москві (14 загиблих, більше півсотні поранених). У 2009-му членами групи "Боевая организация русских националистов" були вбиті адвокат Маркєлов, журналістка Бабурина і лідер "антифа" Хуторський, а у 2010-му – федеральний суддя Московського міського суду. Члени "Петербурзької групи" відзначилися в тому числі спробою підриву залізничного складу, що прямував з Середньої Азії (2010 р.). Угруповання Артура Рино, за зізнанням лідера після арешту, відповідальне за убивство 37 кавказців та азіатів. На рахунку групи "НСО-Север" - 27 трупів... Фактично, так-сяк приборкавши тероризм кавказький, Кремль викликав до життя тероризм російський.
Такий результат цілком закономірний. Якщо той чи інший рух має соціальну базу, але не допускається до участі в легальній політичній боротьбі чи зазнає переслідувань, він змушений опановувати інші способи діяльності – вже за межами правового поля. Це, в свою чергу, призводить до мутації руху: змінюється соціальний склад, форми організації і т.д. В кінцевому підсумку, рух стає притулком для антисоціальних елементів, а то й просто бандитів, чиї кримінальні схильності стають чеснотами, а не вадами. Чи усвідомлює це нинішня українська влада? Схоже, що ні. Якщо репресії продовжаться, є вірогідність, що через пару років українські націоналісти будуть закладати вибухівку не під бюсти диктаторів, а під "бентлі" та "майбахи" чиновників.
5 
1
Комментарии
13