Сучасна Україна протистоїть неосталінізму, основи якого були закладені Леніним,Троцьким і Сталіним. За цей час сутність Москви не змінилася. Поширенимє уявлення, що у другій світовій Сталін переміг завдяки патріотизму радянських воїнів. Це не так, адже "тільки в перші тижні війни півтора мільйона бійців Червоної армії зі зброєю в руках, з танками і артилерією, перейшли на бік противника, а ще два мільйони здалися в полон. Крім того, один мільйон бійців дезертирував, а ще мільйон розсіявся по лісах" – стверджує доктор іст. наук Віктор Король.Тобто армія не хотіла воювати за тирана. Очевидно, що для перемоги Сталін задіяв якісь інші потужні чинники.
1. Глибоко укорінена агентура, перехоплення управління
Метою війни є зміна поведінки противника, а в цій справі найефективнішим засобом є перехоплення управління за допомогою таємних агентів.
Найвидатнішим "кротом" Сталіна був Мартін Борман (1900–1972). За рекомендацією вождя німецьких комуністів Ернста Тельмана НКВД завербував Бормана ще на початку 1920-х років, укорінив його в гітлерівський рух і сприяв його кар'єрі. З травня 1941 року він уже був головним партійним начальником і особистим секретарем Гітлера: Борман визначав, кого допустити до фюрера, і навіть видавав накази від його імені. Під час захоплення Берліна 2 травня 1945р. Борман був евакуйований до Москви. Подальше життя провів у комфортних умовах у Радянському Союзі, де помер у 1972 році.
Діяльність Бормана в якості таємного агента Сталіна є доведеним фактом завдяки матеріалам Нюрнберзького процесу, свідченням Рейнхарда Гелена – керівника Федеральної розвідувальної служби ФРН, книжці американського дослідника Льюіса Кілзера тощо. Цій темітакож присвячено російський документальний фільм "Мартін Борман – радянський шпигун" (2004). У ньому стверджується:
"1. Тези Бормана про поневолення і знищення населення на завойованих територіях не виходили від Гітлера.
2. У промові Нюрнберзького обвинувача прозвучало, що Борман був ініціатором програми пограбування і знищення євреїв. На всі спроби Гімлера донести до Гітлера істинний стан справ з євреями, Борман відповідав рішучим опором. Гітлер так нічого й не знав.
3. Борман зірвав можливість залучення українських націоналістів на сторону Райху".
Ставлеником Бормана був райхскомісар України Еріх Кох (1896–1986). Його правління відзначалося винятковою жорстокістю. Він вважав українців "недолюдьми" і всіляко поширював ненависть між німцями та українцями. В 1959-му Коха формально засудили до страти, однак не повісили. За свої "видатні заслуги" цей кат України отримав персональний санаторій, де його обслуговували і охороняли до самої смерті у віці 90 років.
Третім видатним агентом НКВД був Ріхард Яри (1898–1969). Як установив керівник розвідки ОУН Федір Яцура, "жінка Ярого була агенткою Комінтерну ще від 1924 року, а через неї дібралися більшовики і до Ярого, що став таким же агентом від 1926 року". У 1932 р. Яри став членом Проводу українських націоналістів (ПУН). Його називають "хрещеним батьком Бандери", адже саме за його протекцією 24-річний Степан Бандера став головою Крайової екзекутиви в Західній Україні. Саме під його впливом Бандера наполягав на застосуванні терору, проти чого рішуче виступав полковник Євген Коновалець.
Деструктивній ролі Ріхарда Яри присвячена "Біла книга ОУН про диверсію Яри-Бандера", написана у кінці 1940 року полковником Миколою Сціборським на доручення ПУН. Після окупації Австрії радянськими військами в 1945 році Яри отримав довідку, що є "жертвою нацизму", підтвердження в правах на нерухомість і навіть компенсацію. Його часто бачили з радянськими офіцерами. Помер 1969 року на 72 році життя.
2. Маріонеткові організації, розпалювання громадянської війни
Сенс цього виду московського "інструментарію" полягає в тому, щоб знищення ворога максимально перетворити на його самознищення, тобто нацькувати одну частину країни на іншу. Це було зроблено ще у 1918 році, коли більшовицька Москва профінансувала і озброїла повстання проти Павла Скоропадського. У березні 1919 року в Харкові на території, контрольованій Червоною армією РСФСР, була проголошена маріонеткова псевдодержава УСРР.
У лютому 1940 року Ріхард Яри створив організацію-клон під назвою "ОУН революційна" під формальним керівництвом Степана Бандери. Її представили українству як наслідок розколу ОУН, мовляв, стара організація була "не достатньо революційна". Бандерівці почали свою діяльність з терору проти ОУН: ще до початку радянсько-німецької війни вони убили до 400 активістів ОУН. 30 серпня 1941 р. у Житомирі бандерівці вбили Миколу Сціборського – автора конституції майбутньої Української держави, і Омеляна Сеника – її майбутнього прем'єр-міністра.
З осені 1942 року діяльність бандерівців полягала в перехопленні управління загонами УПА: командирів повстанських загонів зазвичай знищували, а замість них призначали своїх. Як пише дослідник ОУН Дмитро Вєдєнєєв, "доходило до справжніх боїв між відділами УПА і БСБ (боївками бандерівської служби безпеки – І.К.) Зокрема, серйозне зіткнення відбулося у січні 1945 р. у лісовому масиві Сарненського району Рівненської обл. з відчутними жертвами з обох сторін. З полонених есбістів повстанці 18 повісили, а решту розстріляли".
З 1947 р. бандерівську СБ очолював Мирон Матвієйко, який був найдовіренішою людиною Степана Бандери і його кумом. Згідно з розсекреченими архівами ЦРУ, він був завербований НКВД ще в 1946 році. Це пояснює, чому з цього часу всі керовані Матвієйком місії гарантовано провалювалися. За великі заслуги у повній ліквідації українського націоналістичного підпілля, у 1958 році Матвієйка помилували і обдарували квартирою в Києві. Він мирно помер у 1984 році на 71 році життя.
3. Супернахабна брехня
Йдеться про застосування настільки нахабної брехні, що в саме її існування людина просто не може повірити. Цей вид інформаційної зброї позначається терміном "хуцпа". Це супернахабство, яке паралізує опонента, оскільки виходить за межу людських уявлень. Хуцпа – це коли злодій впевнено вказує на непричетного і кричить "лови злодія!". Або коли бандити побили беззахисну людину, а потім кажуть, що вони захищалися від її нападу. Уся офіційна історія Москви та її завоювань – це суцільна хуцпа. До неї, зокрема, належать твердження московської пропаганди про те, що Гітлер і Гімлер виношували людожерські плани "знищення 30 мільйонів слов'ян". Ця маячня донині нахабно тиражується на основі давно спростованих фальшивок, наприклад, "Щоденників Гітлера". І це при тому, що автори цих "щоденників" у 1984 р. були засуджені німецьким судом за шахрайство до 4 років ув'язнення.
4. Загороджувальні загони
СРСР був тюрмою народів, великим концтабором. Тож коли почалася війна, то українці та інші народи сприйняли її як реальний шанс скинути сталінське ярмо. Гітлера сприймали як визволителя. Для запобігання катастрофи вже у серпні 1941 року радянське керівництво видало секретний наказ про створення штрафних частин і загороджувальних загонів. У липні 1942 року з'явився на світ знаменитий наказ № 227, що офіційно їх узаконив. Це була практика, запроваджена ще Троцьким: "червоноармієць повинен бути поставлений в умови вибору між можливою почесною смертю в бою ... і неминучою ганебною смертю від розстрілу, якщо кине позицію і побіжить назад".
5. Масштабна підтримка Заходу
З перших місяців німецько-радянської війни стало зрозуміло, що без зовнішньої допомоги сталінський режим швидко потерпить поразку. Перші британські конвої з необхідними для ведення війни матеріалами були відправлені Радянському Союзу вже у вересні – ще до підписання угоди про "ленд-ліз". Протоколи, що визначають допомогу з "ленд-лізу", були підписані у жовтні 1941, після чого негайно почалися американські поставки. Їх обсяг був просто фантастичним: 12700 танків, 427 тис. автомобілів, 23 тис. паровозів тощо. Усього в Радянський Союз до вересня 1945 було доставлено 17,3 млн. тон майна вартістю в 11 мільярдів доларів США. У перерахунку на нинішній курс це понад 150 мільярдів доларів.
6. Московська церква – підрозділ НКВД
Після приходу до влади у 1917 році більшовики розгорнули репресії проти Російської православної церкви. У 1923 році Патріарх Тихон визнав Радянську владу і погодився на співпрацю. Попри це у 1929 році Сталін взяв курс на повну ліквідацію РПЦ. Якщо в дореволюційній Росії було 51413 храмів, то до вересня 1939 року залишилося близько 300 храмів (0,6%), були закриті всі духовні навчальні заклади, більшість священнослужителів були розстріляні або ув'язнені.
Залишки РПЦ були повністю керовані державою. Тож як тільки розпочалася війна, то вже 22 червня 1941 року місцеблюститель патріаршого престолу митрополит Сергій випустив послання, в якому закликав віруючих стати на захист батьківщини, і організував масштабний збір коштів серед віруючих у Фонд оборони. Він розсилав по країні свої послання і викривав німецьких окупантів "за пролиття невинної крові, розорення і паплюження національних святинь".
Це була нахабна брехня, адже гітлерівці надали повну свободу розвитку церковним громадам. Згідно з радянською статистикою, за станом на жовтень 1943 року на всій території СРСР було 9829 діючих православних церков, з них 6500 відкрито німцями в період тимчасової окупації. Так, у Псковській області до окупації було 3 церкви, після звільнення її радянськими військами – вже 200, в Курській області до окупації – 2 церкви, після відходу німців – уже 282 церкви. Натомість в Тамбовській області, яка не піддалася окупації, як було до війни 3 церкви, так після війни 3 церкви й залишилося.
Після перемоги у Сталіна відпала потреба вдавати з себе захисника православ'я. У 1947 році відновилися арешти священиків, у 1949 році кожен четвертий священик перебував у таборах, а православні храми, відкриті під час війни, переважно гітлерівцями, знову почали закривати. Сталін використав РПЦ-НКВД як інструмент, за допомогою якого переконав в'язнів комуністичного концтабору захищати своїх катів.
4 
1
Комментарии
8