Керівник Київської контори Державного банку Російської імперії Георгій Афанасьєв у червні 1914 року подав заяву про звільнення "за власним бажанням". Микола ІІ підписав її.
1895 року Георгія Омеляновича призначив на цю посаду міністр-реформатор Сергій Вітте. Маститих фінансистів це приголомшило: досі не бувало, щоб у таке високе крісло сідала людина, яка не має досвіду роботи в банку. Бо хто такий Афанасьєв? Приват-доцент Новоросійського університету в Одесі. До того ж історик за фахом, а не економіст. Та Вітте знав, що робить. Афанасьєв - його однокашник по університету. Ще за студентства йому світило велике майбутнє в науці. Після захисту диплома Георгія залишили на кафедрі всесвітньої історії. Коли Вітте - вже міністр фінансів - дізнався, що в Одесі Афанасьєва провалили на виборах завідувача кафедри, запропонував йому посаду, на якій порядність важила більше за банківський досвід. Бо його можна набути, а порядність - або є, або нема.
Георгій Афанасьєв виявився добрим банкіром. У червні 1900-го за успішну діяльність йому підвищили зарплатню - із 6 тис. руб. на рік до 7 тис. Набавка вагома - на тодішню 1 тис. руб. можна придбати на базарі 250 індиків або тисячу гусей. А наступного року Георгій Омелянович "за видатні службові досягнення" одержав орден Святого Володимира IV ступеня. Ця нагорода давала права особистого дворянства й додавала до пенсії 100 руб. щороку.
Порядність важила більше за банківський досвід. Бо його можна набути, а порядність - або є, або нема
Тим часом до Петербурга полетіли доноси на Афанасьєва: членів Київського клубу російських націоналістів дратували його ліберальні погляди. Зокрема й те, що він, читаючи в Київському університеті лекції з історії Франції, вживає слово "революція". Навіщо зайвий раз нагадувати молоді про таке?
Комендант імператорського двору генерал-ад'ютант Петро Ґессе натякнув міністру фінансів, що такого ліберального чиновника, як Георгій Афанасьєв, не слід тримати на державній службі. Вітте звернувся із запитом до київського генерал-губернатора. Той відповів, що особисто знає Афанасьєва як чудову людину та прекрасного фахівця. Міністр фінансів так і доповів Миколі ІІ. Й зумів відвести загрозу від колишнього однокурсника.
1906 року Вітте пішов у відставку. Київським недоброзичливцям Афанасьєва це розв'язало руки. Рознюхали, що під час виборів до ІІ Держдуми той надав кредит для передвиборної агітації опозиційній партії конституційних демократів. До неї входили ліберально налаштовані інтелігенція, середньої руки дворянство та буржуа, які не прагнули руху Росії вперед. Зокрема не домагалися рівних політичних прав і свобод для всіх її громадян, вільного плекання мов і традицій усіх народів імперії. Звістка про кредит дійшла до голови Ради міністрів Петра Столипіна, який водночас був і міністром внутрішніх справ. У Петербурзі зацікавилися: а чи не є Афанасьєв членом опозиційної партії?
Київська поліція зробила обшук у місцевому бюро конституційних демократів. Знайшли список партійців, а серед них - Афанасьєва. Але не Георгія Омеляновича, а якогось Бориса Дмитровича. Та начальник Київського охоронного відділення підполковник Микола Кулябко зрозумів, чого від нього чекають: кров із носа, а компромат на банкіра має бути. Тож звітував так: у партійному списку відсутній керівник Київської контори Держбанку, та, за інформацією агентів, він таки є кадетом - входить до конституційно-демократичної партії. Столипін розпорядився підготувати наказ про звільнення Афанасьєва з посади за "антиурядову діяльність". Але не встиг підписати - його вбив терорист.
Новим прем'єром Російської імперії став реформатор Володимир Коковцов. Той шанував Георгія Омеляновича. Та Коковцова швидко "з'їли" противники реформ. Після його відставки Афанасьєв залишився без захисту. Отоді й написав заяву "за власним бажанням". Без нього та інших фінансистів, яких теж усунули з посад, грошова система Росії швидко занепала. За два з половиною роки Микола ІІ зрікся престолу.
3 
1
Комментарии