Ексклюзивы
пятница, 06 декабря 2013 13:15

Революція "сопляків"

Мені приписують фразу: "Ленін створив Україну, Сталін її об'єднав, а Янукович заведе її в Європу". Насправді це не моя фраза. Я почув її пару тижнів тому від київського знайомого. У ній немає похвали ні Леніну, ні Сталіну, ні Януковичу. А є радше гірка іронія щодо нашої історії, коли ми не раз і не двічі дозволяли вирішувати свою національну долю злочинцям і негідникам.

Цю саму іронію читав тиждень тому в одній польській газеті, яка питала: "Чи держава, якою править одна партія, може поважно сприйматися як кандидат на вступ до європейської цивілізації?"

Європейські майдани в Києві та інших українських містах цю іронію уневажнили. Ми, українці, любили хвалитися, що нам не треба було лазити в Європу через вікно, як Росія, – ми ходили в Європу через широко відчинені двері. Вільнюські угоди, дарма що непідписані, показали: сьогодні ці двері знову відкриті. Якщо Янукович їх не підписав, то ми підемо в Європу без нього. Європейська Україна сьогодні – це не Янукович і його партія. Європейська Україна – це ті сотні тисяч людей, що вийшли на захист європейського вибору. Це є перемога, яку в нас уже ніхто не забере.

Євромайдан 2013 року докорінно відрізняється від Майдану 2004-го чи інших кольорових революцій. Він більше подібний до пізніших рухів – американського Occupy the Wall Street, московського ОкупайАбай, масових протестів у Бразилії та на площі Таксим у Стамбулі.

Що об'єднує їх у першу чергу – це рухи молоді. Причому молоді освіченої, мобільної, креативної. За всіма ознаками, ця молодь повинна б мати блискучі життєві перспективи. Але, на жаль, вона їх не має. Сучасний світ побудований за принципом: скажи мені, коли ти народився, – і я скажу, яким бідним ти будеш. Що пізніше ти народився – то менше в тебе життєвих шансів.

У нас з'явилося покоління, яке за своїми цінностями ближче до ровесників в Іспанії, Польщі чи Німеччині, ніж до старших українців

Молодь протестує проти такого майбутнього. Вона хоче змінювати не політику – вона хоче змінювати світ. У цьому її сила. Вона може збирати протести, які не снилися жодним політикам. Але в цьому і її слабкість. Можна перемогти, будучи позапартійним. Не можна перемогти, будучи аполітичним.

Це стосується України. Тут з'явилося покоління, яке за своїми цінностями ближче до ровесників в Іспанії, Польщі чи Німеччині, ніж до старших українців. Це вони, а не Янукович, є головними євроінтеграторами України. На їхньому тлі Янукович та Азаров виглядають, як динозаври. А відомо, яка доля чекає на динозаврів.

Але якщо Янукович і Азаров – люди позавчорашнього дня, то наша опозиція поводиться, як люди дня вчорашнього. Вони хочуть удруге ввійти в ту саму річку Майдану-2004. Мріють про масовий рух, що внесе їх назад у крісла владних кабінетів. Тому вони не мають і не можуть мати довіри серед молодих євроінтеграторів. Зі свого боку, старші чи середнього віку політики – і не тільки політики – вже обзивають молодих "сопляками", "жовторотиками", а їхній євромітинг – "євродискотекою".

Не треба бути ясновидцем, щоб розуміти загрозу, що несе цей конфлікт. Кожна лінія розколу в опозиції продовжує лінію правління Януковича – тобто вкраденого майбутнього. Конфлікти й кризи є добрими лише тоді, якщо ведуть до нових розв'язок. Які можуть бути розв'язки в цьому випадку?

Перша: молоді треба швидше дорослішати, і то – дорослішати політично. Революції прискорюють події. Те що в "мирний" час може тривати місяці чи роки, у часи революційні відбувається за лічені тижні або навіть дні. Студентський рух повинен видати із себе політичних лідерів і формувати політичні вимоги вже зараз.

Інша розв'язка: якщо молодь вважає, що серед опозиції нема гідних політиків, то чому б їй не перевиховати тих, які вже є? Чому б не заставити політиків доганяти молодих з їхніми новими цінностями?

Найбільше досягнення незалежної України – це її молодь. У минулому були покоління, які зійшли в могилу, так і не подавши голосу. Мене дивувало, чому і як теперішні молоді українці досі не "загавкали"?

Від минулого тижня я перестав дивуватися. Ми таки почули голос молоді. З нього можна сміятися, ним можна дратуватися – так, як часом дратуємося своїми власними дітьми. Але як і власних дітей, ми не можемо їх не любити і ними не захоплюватися

Сейчас вы читаете новость «Революція "сопляків"». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

16

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода