пятница, 15 июня 2012 14:00

Про потребу нової лівиці

Недавно почув анекдот. До Петра Симоненка приїхала мама, подивитися, як він живе з новою жінкою. Заводить її Петро у свої хороми, а мати й питає: "Синку, а це чий же палац?" "Мій", - каже Симоненко. Потім показує їй поля і ліси навколо палацу. Мама знову: "Синку, а це чиє?". "Моє", - гордо відповідає Симоненко. Змучилися, доки це все обійшли, сіли на веранду перед басейном пити чай, а мати не заспокоюється: "І басейн теж твій?" "Мій", - усміхається Симоненко. Мати зітхає і каже: "Синку, а що з тим усім буде, коли до влади прийдуть справжні комуністи?"

Цей анекдот суголосний із моєю тезою, що українські комуністи - як морські свинки: вони ані українські, ані комуністи. Спостерігаючи за їхнім виродженням чи агонією соціалістичної партії Мороза, не відчуваєш, однак, ані радості, ані полегшення. Бо в українському суспільстві є гострий попит на лівицю. Це добре відчувають наші олігархи, коли пробують створити чергову соціал-демократичну партію, або вже готовою Партією регіонів вступити до Соцінтернаціоналу. Але виходить їм не ліпше, аніж у Симоненка чи Мороза. Тобто зовсім ніяк.

Брак справжньої української лівиці є серйозним браком української політики. Україною правлять олігархічні клани. Суттєвої різниці в цьому відношенні між партією влади й опозицією майже немає. Різниця є в тому, що саме вони використовують для передвиборної агітації: Бандеру - героя чи новий закон про мову. Але факт лишається фактом: попасти в українську політику, не маючи великих грошей, уже неможливо.

Суттєвої різниці у цьому відношенні між партією влади й опозицією майже немає. Різниця в тому, що саме вони використовують для передвиборної агітації

Переламати цю гру могла би нова і сильна лівиця. Її, однак, нема. І то не лише в Україні. Попит на нову ліву відчутний у всьому світі. Як тільки капіталізм переміг комунізм, всюди - і на Заході, і на Сході - росте провалля між багатими й бідними. Цей ріст не означає, що капіталізм, як писав Маркс, веде до пролетаризації всього населення. Навпаки, пролетаріат зник як клас, а людство ще ніколи не жило так заможно й так довго. Змінилося, однак, саме поняття бідності - від абсолютної (коли нема що їсти чи в що вдягнутися) до відносної (коли хочеться їсти, вдягатися і жити краще). Зупинилися "соціальні ліфти": той, хто народився небагатим, скоріше за все, небагатим і помре. До цього всього додається моральний дискомфорт від життя у світі, де приватний інтерес сильніший за цінності. Ліва ж ідея, як релігія чи націоналізм, повертає життю сенс. Бо дає відчуття солідарності та причетності до чогось більшого, ніж ми самі.

Щоб виповнити цей духовний вакуум, лівий рух мав би перезавантажитися. Зокрема, вирішити, від імені кого він мав би тепер виступати. Сучасні ж ліві підпали під загальну моду думати за формулою ABC - Anything But Class - усе, що завгодно, але не клас. За прикладами недалеко ходити: першотравневі демонстрації плавно видтісняються молодіжно-веселими, але беззубими "монстраціями" у Львові та Сімферополі, а улюбленцями українських нових лівих є сексуальні меншини, що показав і недавній скандал у Києво-Могилянці.

Нові українські ліві заслуговують на пораду, яку 100 років тому Грушевський дав тоді ще молодому Винниченку, авторові скандально-еротичних драм: пора перестати займатися потребами нижніх частин людського тіла - варто перейти до тих, що вище. А ці вищі вимагають багатшої уяви. Такої, як у Славоя Жіжека, який недавно проголосив появу нового революційного класу - "буржуазії, що живе на зарплату": середнього класу, який не є бідний, але який відчуває загрозу бути зведеним до бідності. Він є рушійною силою найбільших протестів останнього десятиліття - від Арабської весни на Близькому Сході та кольорових революцій на Сході Європи до молодіжних заворушень й руху Occupy на Заході.

Нові українські ліві мені симпатичні. Вони справді українські і справді ліві. Мені, однак, здається, що вони чогось недобачають. А саме: від кінця 1990-х в Україні виріс новий середній клас. Він хоче іншої якості життя. Заради цього він виходить на майдани, влаштовує лови на даїшників, захищає парки та історичні пам'ятки від скоробагатьків. І якщо "старі ліві" пішли на службу до олігархів, то пора би новим лівим почати виступати від імені їхнього ворога - нового українського середнього класу.

Сейчас вы читаете новость «Про потребу нової лівиці». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

11

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода