Недавно, після двох тижнів конференцій у США й Канаді, дорогою до Львова, зустрів у Торонто молодого одеського священика. Востаннє ми бачилися з ним влітку на базі відпочинку для дітей біженців. Він приїжджав туди щонеділі. Тим разом священик збирав кошти на потреби українського флоту.
Він запам'ятався мені як дуже добрий проповідник. Цієї неділі читали Євангеліє про зцілення біснуватого (Лк 8:26–29). Коли Ісус виганяє демонів із хворого й відправляє їх у стадо свиней, що кинулися з кручі в озеро – а населення округи, замість подякувати цілителю, попросило його піти від них.
Хто жив у селі – оповідав священик – знає: якщо в громаді завівся бодай один зловмисник, страждають усі. Відповідно, вилікувавши одного, Ісус зробив послугу всім. Однак для мешканців округи важливішими були їхні статки – стадо свиней. Вони вирощували його, щоб, найімовірніше, продати римським легіонерам. Тобто "окупантам" – самі ж бо вони свиней на їли. А тут прийшов чоловік, який зруйнував їхній бізнес. Тому замість подяки вони його прогнали.
Цей євангельський фрагмент нагадує нам про дилему, чим маємо керуватися в житті: цінностями чи інтересами? Я не втомлююся повторювати, що "цінності мажуться на масло". Тобто від того, що нас по-справжньому мотивує, залежить те, як ми живемо. Це не красиві слова. Це те, що можна показати й довести емпірично, на підставі таблиць і графіків. Сила Євангелія у тому, що воно пояснює ці важливі речі мовою простих метафор.
Недавно, читаючи російський журнал Ab Imperio, надибав на подібну цитату Петра Струве. Зразу після російської революції 1905 року він пробував відповісти, чому вона не змогла перемогти і створити модерне суспільство. Його відповідь була проста: бо революція не орієнтувалася на ідеал "личной годности".
"Личная годность, – писав Струве, – есть совокупность определенных свойств: выдержки, самообладания, добросовестности, расчетливости. Прогрессирующее общество может быть построено только на идее личной годности, как основе и мериле всех общественных отношений".
Ці слова процитував у своїй статті про Євромайдан Ілля Герасимов – один із найрозумніших російських істориків, який від двох років живе у Чикаго (у Росії для таких, як він, місця стає все менше). Герасимов цитатою Струве пробував підкреслити свою (і мою) тезу: українцям вдалося перемогти у 2013–2014 роках саме тому, що центральними для них були не інтереси, а власна гідність.
Сьогодні українська перемога стає все більше примарною. Наш новий політичний клас подібний до тих євангелістських пастухів та їхніх господарів, для яких інтереси вищі за цінності. Досить подивитися на нашого президента. Якби для нього пріоритетом були цінності, він давно б уже продав свій бізнес.
Українська ситуація – не виняткова. Європа теж не може постояти за цінності, які проголошує своїми. Зрештою, є великою ілюзією вважати, що від 1950-х вона об'єднувалася заради цінностей. Європа об'єднувалася заради вільного руху товарів і капіталу й заради того, щоб на континенті не було війни.
ЄС, однак, спромігся на мінімум, коли Путін своєю агресією в Україні поламав систему континентальної безпеки. Європа запровадила санкції проти Кремля, хоч це і перешкоджає її бізнесовим інтересам. Так вона показала, що свої цінності ставить вище.
Після замахів у Парижі цього мінімуму стає замало. Ставки піднялися. Або Європа навчиться себе обороняти, або піде на союз із Росією і, тим самим, підтвердить пропаганду Кремля, що європейських цінностей насправді не існує.
Якщо до зради нашого політичного класу додасться ще зрада Європи, на нас чекають сумні перспективи.
Моя надія, однак, основана на кадрах із Парижа: ті люди, які виходили зі стадіону після атаки терористів, стихійно почали співати "Марсельєзу". Той, хто був на Євромайдані, пам'ятає сцени, коли люди перед смертельною загрозою раптом відкривають для себе, заради чого варто жити.
Наш світ ніколи не буде спокійний. Але щоразу, коли його прориватиме новою катастрофою, ми відкриватимемо у собі витримку, самовладання, добросовісність – все те, що, словами Струве, може послужити підставою для перемоги
Комментарии