Наприкінці минулого року в багатьох регіонах країни відбулося підвищення цін на комунальні послуги. Нині урядовці ведуть мову про збільшення тарифів на газ та електроенергію для населення. Безумовно, підвищення тарифів на газ обґрунтоване. Але проблема в тому, що у нас низька платоспроможність населення та ідіотська політика Нацбанку, який через фінансові механізми заганяє економіку країни у глухий кут. Тому ефект може бути протилежний очікуванням.
Зрозуміло, що газовидобувники керуються благими намірами – забезпечити зріст видобутку вітчизняного газу, щоб зменшити його імпорт. Для цього потрібно збільшення ціни на нього, аби отримати кошти для розширення виробництва. Але якщо відразу підняти тарифи у декілька разів, результат виявиться протилежним. Тобто, ніхто не платитиме. Навіть середньому класу складно буде оплачувати рахунки. Оскільки його практично знищують. Ми бачимо, що за грудень оплата за комунальні послуги упала вдвічі, хоча стрибка тарифів ще не відбулося.
Утім, нині ми розплачуємося за те, що попередні уряди нічого не робили у цій галузі. Усе те, про що йдеться, треба було робити ще 10 років тому. Тобто, поступово, щоквартально чи двічі на рік підвищувати ціну на газ. Тоді б ми не опинилися у нинішній ситуації шокової терапії. Зараз цього ще й МВФ вимагає. Його логіку зрозуміти можна: він думає про те, як повернути свої кредити. Тому й радить збільшити ціни, щоб держава отримала більше грошей, які можна пустити на повернення кредитів та зріст газовидобутку. Але, водночас, соціальні питання виходять на другий план. І це є серйозною проблемою.
Інша проблема полягає в тому, що майже всі облгази та обленерго приватизовані. Ці структури потрібні. Адже завдяки ним енергоресурси потрапляють з магістрального газогону чи високовольтних ліній до кінцевого споживача. Без них не обійтися. А їх за законами олігархономіки перетворили на паразитарні структури, через які йде збагачення конкретних фінансово-промислових груп. Власники нічого не модернізують, не поліпшують якість послуг, не інвестують у розвиток, а просто перекачують гроші у свої кишені через офшори. Хоча, фактично, приватним компаніям надана можливість користуватися державною інфраструктурою.
Тому потрібна зміна підходів до цієї галузі. Або держава повертає облгази і обленерго собі, або має йти до повної приватизації, однак через регуляторні норми ввести жорсткі правила гри. Так не може бути, щоб мережі не модернізовувалися, щоб не вівся належний технічний догляд за ними, щоб не впроваджувалися енергозберігаючі технології. До того ж, має бути деофшоризована система грошових потоків. Бо нині, якщо копнути, співзасновники в цих структурах через одного знаходяться в офшорах. Механізм вимивання фінансових ресурсів з енергетичної галузі має бути перекритий. Інакше справи наші будуть кепські.
Звичайно, населення користується вітчизняним газом, який набагато дешевший від російського. Але і на український газ ціни підвищувати треба. Упродовж останніх років "Нафтогаз України" платив за газ росіянам значно більше, ніж своєму видобувнику. У нинішньому кварталі платимо "Газпрому" по 370 доларів за тисячу кубометрів. Своїм компаніям – удесятеро менше. Виникає парадоксальна ситуація: ми підтримуємо корпоративну економіку країни-агресора, а вітчизняного видобувника заганяємо в глухий кут. Тому без підвищення тарифів нам не обійтися.
Щодо електроенергії, то тут складніше. У сусідній Словаччині тарифи на електроенергію на порядок вищі. Але там і купівельна спроможність населення більша. У наших реаліях потенціал нарощування ціни електроенергії практично вичерпаний. Куди вже далі? Але перекоси в електроенергетичному секторі, в генерації теж є. Скажімо, від атомних станцій енергія дешева. Вона підтримує на плаву доведену до ручки теплову генерацію, яка зосереджена в руках олігархічних груп. Провідна з них – група Ахметова, яка по суті паразитує на атомній енергетиці. Тут теж потрібен перегляд правил гри - закон про енергоринок у відповідності з європейським законодавством.
В останні місяці минулого року ми почали імпортувати електроенергію з Росії. Це не значить, що у нас не вистачає своєї. Перетоки енергії між системами наших країн були й раніше, але не називалися імпортом. Коли у росіян був надлишок енергії, вони скидали нам. І навпаки. Тепер ми перейшли в режим імпорто-експортних відносин, бо в Україні бракує вугілля для теплових станцій. Це ненормальна ситуація. У нас вистачає своїх потужностей. Але через військові дії ускладнене постачання ТЕС паливом. Росія може цим скористатися. Наприклад, при фронтальному наступі на Донбасі вдатися до реалізації сценарію енергетичного зашморгу – припинити імпорт енергоносіїв до України.
У відповідь ми могли б припинити постачання електрики до Криму – наприкінці грудня ми показали, що можемо це зробити. Але від цього нам надто легше не стане. Поки не наростимо запасів вугілля для теплоелектростанцій, це не принесе очікуваного результату. Хіба що покажемо Росії "кузькину мать". Половину зими ми вже пройшли. Добре, що вона виявилася теплішою, ніж зазвичай. Друга половина може бути із затяжними холодами. Росія й вичікує на це. Ситуація залишається проблемною. Тому різкі рухи з боку уряду непотрібні. У тому числі й стрибкоподібне підняття тарифів на енергоносії. В умовах гібридної війни і гібридного миру це може призвести до політичних і соціальних збурень у країні.
3 
1
Комментарии