Зате як співають

Чоловік моєї подруги — канадієць українського походження Етан — безнадійно закоханий в Україну. Він класична жертва стереотипів. Бо переконаний, що тут усі їдять дерев'яними ложками, грають на кобзах, ходять у вишиванках і напам'ять цитують Шевченка. Якщо котрийсь зі стереотипів руйнується, Етан дуже переживає.

Уперше йому натовкли пику, коли приїхав в Україну свататися. Не допомогла й вишивана сорочка. Іноземця в ньому виказали акцент і щира усмішка. Вона хлопцям на районі не сподобалася.

— Чо либишся? — привіталося з канадійцем рідне містечко нареченої. А потім повторило запитання кулаком під дих.

Тоді Етан ночував у відділку міліції. В нього вилучили і забули повернути дорогий фірмовий годинник. Зате пригостили бутербродом із ковбасою.

— Українці дуже гостинні, — тепер усім розповідає Етан.

Уперше йому натовкли пику, коли приїхав свататися

У наступну халепу він потрапив у купе поїзда. З випадковими попутниками до ранку виспівував "Горіла сосна, палала". А коли зійшов на своїй станції, виявив, що бракує дорогого мобільного і гаманця.

— То пусте, банківські картки заблокую, номери відновлю, — тішився. — Зате як співають!

Цього разу подруга благала мене придивитися за Етаном. "Ти ж знаєш, які у нас люди. А він же як мала дитина", — бідкалася у слухавку.

Утім, Етан — дитина цілком самостійна. Попри всі вмовляння, на Хрещатик пішов сам.

Повернувся щасливий і з покупками. На Бессарабському ринку купив кусень сала за космічну ціну. А потім із рук — прострочений київський торт. Зате у першому випадку йому подарували червону перчину, а тоді показали, як швидше дістатися метро.

— І все ж таки українці — дуже щирі люди, — робить висновок ошуканий Етан.

Каже це так захоплено, що ризикую образити його, якщо не погоджуся.

×