Ексклюзивы
понедельник, 27 января 2014 14:32
Ольга Гембік
Ольга Гембік
Ольга Гембік

Їм положено

Мій сусід по колишній квартирі — "беркутівець". Він курив на сходовій клітці, густо спльовуючи просто під ноги. Недопалки ретельно закопував у вазони із традесканціями. На зауваження сусідів мружився і спокійно випускав кільця їдкого диму в очі. Особливо прискіпливих посилав.

Сморід від диму стояв навіть улітку.

— Ето мой город, мій под'єзд і квартира. Курю, де хочу, — казав Вадик. Хоча всі добре знали, що вони із дружиною — з Вінниці.

—  Дєвочки, не трогайте Вадіка. Не нада, — казала його Марина, нещасне 19-річне створіння із підпухлими очима. Ми розуміли: за стіною не раз чули крики і лайку. Казали, у Вадика важка рука.

Марина заперечила:

Мимохіть виглядаю його серед "беркутівців" на вулиці Грушевського

— Ви не поняли. Він коли вип'є, стає невмєняємий. Але напивається рідко. По сто грам для здоров'я їм положено.

В альтанці біля будинку Вадик боронив сімейні цінності:

— Жена должна оберігать очаг, варить суп і не вякать. А муж должен захищать.

Сусіди погоджувалися.

—  Мішка, не будь бабой, вали, — підставляв він твердого лоба 3-річному синові. Хлопчик із розкішними дівчачими віями реготав і буцав. Вадик хвалив: росте мужик!

Ми питали Марину, чому вона не розлучається.

— Його дуже любить малий, — казала. Це був момент, коли її очі сміялися: — Мішка так регоче, коли Вадік гойдає його на нозі.

Нещодавно я згадала Вадика. Зловилася на думці, що мимохіть виглядаю його серед чорно-сірого згуртованого оплоту "беркутівців" на вулиці Грушевського в Києві.

Мені страшно уявити, як він прийде додому, а син попроситься на руки.

— Я заваліл чєловєка, — спокійно скаже Вадик, помішуючи свій суп.

І вип'є сто грамів для здоров'я. Їм положено.

Сейчас вы читаете новость «Їм положено». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода