Ексклюзиви
Понеділок, 27 січня 2014 14:32
Ольга Гембік
Ольга Гембік
Ольга Гембік

Їм положено

Мій сусід по колишній квартирі — "беркутівець". Він курив на сходовій клітці, густо спльовуючи просто під ноги. Недопалки ретельно закопував у вазони із традесканціями. На зауваження сусідів мружився і спокійно випускав кільця їдкого диму в очі. Особливо прискіпливих посилав.

Сморід від диму стояв навіть улітку.

— Ето мой город, мій под'єзд і квартира. Курю, де хочу, — казав Вадик. Хоча всі добре знали, що вони із дружиною — з Вінниці.

— Дєвочки, не трогайте Вадіка. Не нада, — казала його Марина, нещасне 19-річне створіння із підпухлими очима. Ми розуміли: за стіною не раз чули крики і лайку. Казали, у Вадика важка рука.

Марина заперечила:

Мимохіть виглядаю його серед "беркутівців" на вулиці Грушевського

— Ви не поняли. Він коли вип'є, стає невмєняємий. Але напивається рідко. По сто грам для здоров'я їм положено.

В альтанці біля будинку Вадик боронив сімейні цінності:

— Жена должна оберігать очаг, варить суп і не вякать. А муж должен захищать.

Сусіди погоджувалися.

— Мішка, не будь бабой, вали, — підставляв він твердого лоба 3-річному синові. Хлопчик із розкішними дівчачими віями реготав і буцав. Вадик хвалив: росте мужик!

Ми питали Марину, чому вона не розлучається.

— Його дуже любить малий, — казала. Це був момент, коли її очі сміялися: — Мішка так регоче, коли Вадік гойдає його на нозі.

Нещодавно я згадала Вадика. Зловилася на думці, що мимохіть виглядаю його серед чорно-сірого згуртованого оплоту "беркутівців" на вулиці Грушевського в Києві.

Мені страшно уявити, як він прийде додому, а син попроситься на руки.

— Я заваліл чєловєка, — спокійно скаже Вадик, помішуючи свій суп.

І вип'є сто грамів для здоров'я. Їм положено.

Зараз ви читаєте новину «Їм положено». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода