Розвиток подій після інавгурації Януковича показав, наскільки крихкими можуть бути завоювання молодої демократії. Позитивні зміни, які відбулися після помаранчевої революції, не були інституціоналізовані. Як приклад: обіцяне помаранчевою командою суспільне телебачення так і не було створене. Зараз нам це обіцяє нова влада, але чого можна очікувати, якщо модель управління державою стала автократичнішою, ніж за Кучми. Опозиція тепер не має представників в Національній Раді з питань телебачення і радіомовлення, чого раніше не було. За Кучми був парламент, який міг сказати "ні". Тоді все-таки існував Конституційний Суд, який міг сказати "ні".
Кучма проводив збалансованішу гуманітарну і зовнішню політику. Позиції українського президента з гуманітарних питань допомагають Росії використовувати в регіоні її soft power ("м'яку силу"). Позитивним моментом, можна вважати хіба те, що Янукович якраз не зробив: не виконав передвиборчих обіцянок про другу державну мову та відмовився від ідеї щодо можливості визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії. Власне, аналітики це і передбачали. Тим не менше, проросійське крило Партії регіонів внесло законопроект про мови, який підносить російську мову до статусу "регіональної" на більшості території України. Це буде ще один удар по українській мові, як зазначено у рекомендаціях ОБСЄ і у листі Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин Кнута Волебека до спікера українського парламенту. На даний час, здається, розуміючи потенційну вибухонебезпечність прийняття цього законопроекту, адміністрація Януковича утримується від його просування.
Аналізуючи позицію в гуманітарній сфері, складається враження, що президент йде на поступки з питань, які є символічними для Росії, але які, на його думку, не загрожують його владі. В той же час, коли економічні інтереси бізнес-еліт Партії регіонів опиняються під загрозою, нова адміністрація відхиляє пропозиції Москви (тобто вступ до Митного союзу або злиття "Газпрому" і "Нафтогазу України"), оскільки їм буде важко конкурувати з російськими олігархами та державними монополіями. Це вже призвело до незадоволення Москви (згадайте ролик про Януковича на Першому російському каналі, що є пародію на "Брюса Всемогутнього").
Незважаючи на демократичну риторику і аргументи про стабільність у державі (що на початку заспокоювало західних лідерів та аналітиків), Янукович розпочав будівництво російської моделі "стабільності", про що він відкрито сказав під час свого першого візиту до Росії у березні 2010 р. Теоретично не виключено, що проголошені Януковичем реформи дадуть певні зрушення. Зрештою, авторитарні режими можуть проводити реформи, які дають позитивні результати. Але якби влада дійсно хотіла проводити непопулярні реформи, вона б пішла на вибори у 2011 р. Партія регіонів втратила б дещо і була б змушена створювати ситуативну більшість у парламенті, але тоді влада отримала б можливість до 2015 р. мати підтримку парламенту для проведення непопулярних заходів, не озираючись на електорат. Натомість обрали інший шлях - продовження собі влади на один рік. Це означає, що ще один рік буде ні те, ні се, крок уперед, крок назад.
У той же час опозиція виявилась неспроможною протистояти відкритим порушенням правил гри, як формальним, так і неформальним. Очевидно, що Партія регіонів "зачищає" опозиційне поле, розколює опозицію, яка й без того розколота і не може об'єднатися навіть в День соборності. Радикали з обох сторін підживлюють один одного. Парадокс полягає в тому, що розкручування ВО "Свобода" насправді підіграє планам Партії регіонів знищити помірковані опозиційні сили.
В ситуації, коли опозиційні партії розколоті, роль громадянського суспільства зростає: кампанія "Стоп цензурі", "податковий Майдан". Організації громадянського суспільства почали говорити про необхідність вироблення єдиного підходу, створення широких коаліцій, необхідності знаходити нові обличчя, нові ідеї. Питання в тому, коли, як і хто очолить такий процес.
Україна зберігає свою плюралістичну різноманітність. В той же час невдачі нового режиму виконати свої соціально-економічні обіцянки об'єднують різні регіони країни. Сконцентрувавши владу у своїх руках, Янукович спрямовує всю критику на себе. Україні не вистачає матеріальних ресурсів (немає дешевих енергетичних ресурсів, як у Росії), щоб збільшити соціальну базу авторитарного режиму. На відміну від Росії, українці не мають месіанської ідеї "величі" та "Третього Риму", які могли б також стати ідеологічною основою авторитарного режиму.
Навіть впливові особи правлячої коаліції навряд чи захоплені концентрацією влади в руках одного лідера і однієї бізнес-групи (РосУкрЕнерго, яка своїми незграбними діями у стосунках із Заходом наче навмисно штовхає Януковича до Росії). Хто стане "українським Ходорковським": Тимошенко чи хтось з олігархів? Також очевидно, що українські бізнес-еліти не бажають потрапляти під вплив Москви, так як вони не зможуть конкурувати з сильнішими російськими бізнес-групами. На противагу РУЕ, вони потенційно могли б використати поглиблення відносин з ЄС. Розкол всередині еліт (так як сталося за часів Кучми) видається неминучим, хоча ще неясно, коли він вийде на поверхню, адже ці процеси далеко не є одновимірними.
1 
1
Комментарии
4