Протягом 20 років Інститут соціології Національної академії наук проводить моніторинг страхів українців. Щороку опитують 1800 осіб по всіх областях. Найбільші страхи пов'язані з економічними негараздами – зростанням цін, безробіттям, невиплатою зарплат і пенсій. Жінок насамперед турбує стрімке подорожчання і невиплата зарплат, чоловіків – неможливість знайти роботу або небезпека втратити її
Наталія СОБОЛЄВА, 57 років, доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціології Національної академії наук:
– Україна вже 20 років перебуває в перехідному періоді. Доки він триватиме, переважатимуть економічні страхи.
Торік найбільше боялися зростання цін. Із 1992-го цей страх весь час посилюється. На початку незалежності його відчували 66 відсотків українців, 2001 року – 75. Найвищим він був 2008-го, коли почалась криза, – 86 відсотків. Цифри такі високі, бо ми дуже багато очікуємо від держави. Що вона запропонує роботу, гарантує пільги. На Заході люди покладаються насамперед на себе.
На другому місці – страх втратити роботу. Пік припав на 2000-й. Потім до влади прийшли "помаранчеві", багато обіцяли, вселили надію в людей. Безробіття стали боятися на 20 відсотків менше. А після початку кризи цей страх максимально загострився, дійшовши до 88,3 відсотка. На це вплинуло недотримання обіцянок старої влади, прихід нової. Безробіття бояться більше на заході країни. Хоча на сході зараз масово закривають шахти, заводи.
Страх зростання злочинності значною мірою залежить від того, як яскраво криміногенна обстановка висвітлюється на телебаченні. З 1992 року по 2000-й були популярні передачі "НП-інфо", "Росія кримінальна". Вбивства на екрані та й у житті стали буденним явищем. Те, що зростання злочинності 1992-го боялися 68 відсотків громадян, а торік – 45,5, не свідчить про успіхи правоохоронців. Злочинів менше не стало. Люди просто звикли до них, особливо на сході країни.
Подібна ситуація із загрозливими для життя інфекціями: туберкульозом, СНІДом. 2002-го їх боялися майже половина українців, а через 10 років – 34,5 відсотка. Про це говорять на кожному кроці. А якщо людину щодня лякати, вона зрештою звикне і змириться.
Небезпеку інфекцій українці недооцінюють, а страх голоду навпаки – переоцінюють. Його пік був 13 років тому – понад 70 відсотків. 2012-го третина населення продовжували боятися голоду. Старше покоління розуміє це буквально. А молодь – як неможливість на зарплату купити мінімальний перелік продуктів, щоб прогодувати родину. Або дефіцит якихось товарів, як це було з гречкою 2011-го. Голод лякає більше міських жителів. Селян – можлива втрата роботи і те, що їхні населені пункти вимирають.
Українці бояться братовбивчої війни, а не зовнішнього ворога. Бо, мовляв, ми нікому не потрібні.
Соціальних вибухів в Україні не було. Це можна пояснити тим, що солідарність ґрунтується на довірі, а в нас радіус довіри – дуже вузький. Близько 80 відсотків населення оточуючим не довіряють. Тільки собі та найближчим. Крім того, життя людей визначається страхом втратити те, що мають сьогодні, а не прагненням досягти більшого. Це типово для суспільств із перехідною економікою. Люди можуть чогось дуже боятися, але неспроможні діяти.
Диктатури боялися до 2003 року. Із приходом до влади Віктора Януковича цей страх посилився.
Більше треба переживати через погіршення екології, жахливий стан води, на мою думку. Але економічні проблеми відсунули на задній план наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.
У Великій Британії, за результатами опитування, кожен сьомий відмовляється заводити дітей через нестабільну обстановку у світі. 70 відсотків найбільше турбує загроза терористичних актів, кожен другий відчуває страх перед проблемами, пов'язаними з імміграцією, кожен третій – боїться наслідків глобального потепління, кожен четвертий – стихійних лих. Західні тенденції приходять до нас із кількарічним запізненням. Отже, масова істерія з приводу глобальних загроз в Україні почнеться десь у 2020-х.
1 
1
Комментарии