Перша зміна

– Соромно, що маю такого родича. Скотина рідкісна, – каже Ірина два місяці тому.

Торік її двоюрідний брат Володимир закінчив технічний університет. Роботу не шукає. Віджартовується, що не хоче працювати за копійки і чекає вигідної пропозиції. Живе з матір'ю.

– Сів тітці на шию капітально. Знає, що вона сильно переживає війну в Україні. Так братик зразу після інституту почав спекулювати: не взяли на строкову службу, то піду контрактником в АТО. Єдине місце, де зарплати зараз гарні. Мати – в шоці. Все-таки єдиний син. Плаче: не смій! Доки роботи не найдеш – даватиму тобі гроші. На тому й зійшлися. Тітка тягне три роботи. А Володя щомісяця бере в неї по три-чотири тисячі. Витрачає на гулянки з друзями. Вдома нічого не робить. Навіть прибрати раз у тиждень лінується.

1 лютого в Києві прощалися з сімома українськими воїнами, які загинули у боях під Авдіївкою. Ірина гостювала в тітки. Попросила увімкнути новини. Натрапили на сюжет про одного із загиблих, капітана 23-річного Андрія Кизила.

– Тітку наче струмом вдарило: "Боже, як він на мого Володю схожий!" До вечора по комп'ютеру перечитала про героя все, – телефонує Ірина. – А потім знову з'явився братик і завів пісню, що треба гроші. Тітка розвернулася: а знаєш, синку, іди й воюй! ­Молитимуся, щоб живим вернувся. Зате чоловіком справжнім станеш, як оцей хлопець.

– І що Володимир? – запитую.

– Весь побілів. А наступного дня подався влаштовуватися охоронцем у супермаркет. За два дні виходить на першу зміну.

×