Чому українці так часто скиглять і бідкаються?
- Насправді українці - вроджені оптимісти! Подивіться на Софію Київську. У будь-якому християнському соборі - протестантському чи католицькому - завжди є Страшний суд. У первинній Софії його не було! Не було також і сцен розп'яття, покладання в труну, оплакування. Це відповідає вченню каппадокійців доби раннього християнства про Апокатастіс - переконання, що справедливість і благо настають не після смерті, а ще за життя.
От є пісня про Купріяна, поширена в Києві на Подолі в ХVІІ столітті. Робота тоді закінчувалась о третій дня, і всі чоловіки сиділи в шинках - це дуже по-українському. У пісні йдеться про завсідників корчми, які випивають і жаліються на злигодні та нещастя. Один - що грошей нема, інший - що жінка ревнива, третій - що діти не вдалися. А цехмістр Купріян сидить на чолі стола й на всі нарікання відповідає:"Якось воно буде". Оце "якось воно буде" - архетипічне для українців. Мається на увазі, що гуртом усе можна вирішити.
В українській культурі тривалий час не було ліричного, тобто індивідуального аспекту трагедії. Лише епічний, звернений до всіх. Трагедія Шевченкової "Катерини" - це горе цілої нації. Знову ж таки мотив - усі разом якось упораємося.
Часто чути, що українці більше схильні до гуманітарних, а не точних наук.
- Апаратура рентгенівських променів була створена тут. У XIX столітті Микола Гулак, один із творців Кирило-Мефодіївського братства, написав книжку "Досвід геометрії в чотирьох вимірах". Її мав і Ейнштейн, адже це була перша в Європі праця з багатовимірної геометрії. Вона стала основою для теорії відносності. Кінематограф теж засвітився в нас - в Одесі 1893 року.
Коли створювали Українську академію наук 1918-го, тривала полеміка: який напрямок має обрати Україна - фізико-математичний чи гуманітарний. Вернадський вважав, що гуманітарний. Можливо, це пов'язано із церковною духовністю. Бо навіть з інших країн до Києво-Могилянської академії їздили для вивчення саме гуманітарних наук. А точні студіювали у Петербурзі.
Свого часу директором Інституту філософії був академік Павло Копнін (1962-1968 - "Країна") - росіянин, приїхав із Москви. Одного разу він відпочивав у будинку творчості письменників у Ірпені. А вони ж там сиділи й без кінця розмовляли про мову. Усі проблеми зводили до неї. Він розповідав: "Я их слушал-слушал и говорю: я этого не воспринимаю! Я бы вас понял, если бы вы хотели независимости, если бы говорили об украинском банке, украинской атомной бомбе, украинской армии. Но чего можно достичь при помощи языка?". Вони його спочатку хотіли у вікно викинути. А потім таки замислилися.
Чим є жінка для українця?
- У Росії за Івана Грозного м'ясо приготоване жінкою, вважали отруйним. Були переконані, що жінка - це істота 12 разів нечиста і має коритися своєму чоловікові.
В Україні - інакше ставлення. У всіх мовах жінка означає "та, що дає життя". В Україні - це дружина, тобто друг. Пара - це "подружжя". У нас жінка мала право успадковувати майно, а ніде в Європі такого не було. Збереглися розписки, за якими чоловіки позичали в жінок гроші! Отже, жінка була самостійною. І подружнє життя було досить вільним. Чоловік, як у "Запорожці за Дунаєм", міг піти ловити рибу на два-три роки, податися на Запорізьку Січ або до чумаків. У цей час дружина була господарем. Потім чоловік повертався, дружина його била, але приймала назад. Та якщо вона на козачому колі скаржилася на чоловіка і там, вдовольняючи її скаргу, розлучали пару - це було страшне покарання саме для чоловіка. Бо жодна вже за нього не пішла б!
Ви часто цитуєте принципи щастя Едґара По. Чи це нормально - дотримуватися істин, які висунули хворі письменники чи мислителі?
- Едґар По хоча й був алкоголіком, але про щастя казав цілком раціональні речі. Він констатував факти з досвіду.
Багато думок на цю тему витають у атмосфері. Я підтримую ту, що щастя - це зробити щасливою бодай одну людину. Свого часу Цицерон казав: "Якщо хочеш бути моральним, зроби якомога більше доброго для максимальної кількості людей". Не можеш для багатьох - зроби для меншого кола. Не можеш для далеких - зроби для найближчого. Не можеш для інших - зроби для самого себе. А дати щось добре самому собі - непроста річ.
Люди бояться зазирати у власну душу - це відома істина. Герцен в есе "З того берега" писав: "Щойно людина народжується, вона починає кричати, лаятися, пізніше напивається до нестями чи бере на себе найважчі тягарі, ніби хоче заглушити якусь страшну для неї істину в глибині самої себе". Він писав, що в цьому штучно створеному заклопотанні ми ходимо по життю наче спросоння, так і не прийшовши до тями.
Люди не знають, що на дні їхньої душі. Ми так створені, що все погане приписуємо іншим. Коли ж починаємо самозаглиблюватися, то часто зустрічаємо такі страшні феномени, які це можуть стати для нас шоком.
Відомий дослід Мілґрема: учасники експерименту мали змусити своїх "учнів" запам'ятати пари слів. І коли ті помилялися, "вчителі" могли покарати їх електричним струмом. Останні доходили до психічних зривів - вони не чекали побачити в собі такі запаси зла.
Що заважає бути щасливим?
- Честолюбство, вважав Едґар По вважав. Честолюбна людина весь час ставить перед собою нові завдання, має установку на кар'єру, а це не дозволяє бути щасливим. Як каже Біблія, сила жадає, і тільки печаль заспокоює серця.
Є таке соціологічне правило: будь-яка кар'єра побудована так, щоб досягти рівня некомпетентності. Тобто людина піднімається по службовій драбині, беручи на себе все більші навантаження, доки це сходження не переривається. Подивіться на наших політиків. Це нещасливі люди, бо їхнє життя - постійний рух від посади до посади, на яких вони виявляють свою некомпетентність.
Здавалося б, влада дає гроші й зверхність. Але в нас немає масового прагнення до неї, бо люди відчувають її небезпеку. Тягнуться до влади одиниці.
Робота закінчувалась о третій дня, і всі чоловіки сиділи в шинках - це дуже по-українському
Філософ і соціолог Хосе Ортеґа-і-Ґассет, коли був членом іспанського парламенту, над своїм робочим місцем повісив гасло: "Я не частина, а ціле!". Що це означає? Тут гра слів. Навіть лінгвістично "партія" - це частина. Принцип партійності - зробити частковий інтерес зацікавленням багатьох. І от Ортеґа-і-Ґассет протестує й каже, що він - ціле. Уявляєте, який потрібен потенціал, щоб бути оцим "цілим", зберігаючи всі людські риси?
Чому в Україні завжди відчутний бар'єр між населенням і владою?
- Ідеал української ментальності - свята бідність. Коли Петро Могила висунув тезу, що багатство - від Бога, це мало серйозні наслідки для розвитку України. У цьому питанні українські філософи тримались античної політики золотої середини між убогістю й багатством.
Українська цивілізація виникає на основі переробки візантійського досвіду. Росія взяла з нього ідею Третього Риму, а Україна - ідею духовності, софійності. Звідси виникло наше зневажливе ставлення до влади. Перші православні святі, які походили з Русі - Борис та Гліб, - не мають жодних релігійних подвигів, але вони добровільно зреклися права на Київський престол.
Вам доводилося керувати людьми?
- Вважаю, що ніхто нікому не може наказувати, зокрема я сам. Можу лише просити. Ну який же це керівник? У 1960-х мене попросили очолити кафедру методології соціологічних досліджень, з якої пізніше виріс Інститут соціології. Колектив був іще той - 18 жінок! Усі програмістки. В явочні дні я приходив із пляшкою шампанського й тортом і казав зробити те чи інше. Пропрацював так чотири роки. А потім написав заяву. Директор не підписував її, казав: "Добровільно від влади ніхто не відмовляється!" А ці жінки ще цілий рік - доки не затверджували мого звільнення - слухалися мене, а коли пішов, приїздили в гості. На роботі ж було важко. Даєш одній пільгу, то треба було думати, як це компенсувати решті. Тож коли я звільнився, вони всі пересварилися.
-Цікавий лектор і науковець - це різні типи мислення?
- Я читав лекції в Інституті підвищення кваліфікації викладачів гуманітарних наук. Моїми студентами були самі викладачі. Важко було їх зацікавити, бо всі вважали, що вже Бога за бороду вхопили. Там проводили опитування, хто подобається із лекторів. Результати стали для мене колосальним уроком. Люди, яких я знав багато років, які читали надзвичайно добре й доносили до учнів нові знання, не мали симпатій слухачів. Хоча їхні лекції, на мій погляд, були бездоганними. Натомість, найпопулярнішими виявилися дуже пересічні вчені. І я зрозумів: педагогічний процес - це трансляція особистості. Якщо ваша особистість їх цікавить, вони слухатимуть навіть нісенітниці.
Чи змінилися студенти за останні роки?
- Мене дуже розчарувала криза Києво-Могилянської академії. Раніше я бачив там хлопців, які прагнули займатись наукою, а зараз усі зосереджені на кар'єрі. Усі хочуть бути президентами, захоплюються політологією. Політологія! Це ж не наука! Як можна вивчати те, що не підкоряється законам? Однак для більшості в Академії цікавий саме цей напрямок.
Я читав практично в усіх вузах Києва. Усі хлопці зайняті бізнесом, а дівчата пересиджують час, доки не одружаться. Університети тепер - місце світського життя, де молодь просто спілкується. Через це я більше не люблю читати в звичайних навчальних закладах. Поясню чому. Не завжди в аудиторіях є кафедра, тож ходиш між столами, бачиш обличчя. У більшості дівчат зовнішність покоївок - вульгарно намазані. Але справа в їхніх очах. Ви коли-небудь бачили очі комахи-бабки? Вони нічого не виражають. Отакі очі почали з'являтися в університетах після 1991-го.
Усі хлопці зайняті бізнесом, а дівчата пересиджують час, доки не одружаться. Університети тепер - місце світського життя, де молодь спілкується
Фройд казав, що слід боятися серйозних людей. Вони небезпечні. Людина повинна бути розкутою час від часу. Особи, які схожі на монументи, які кожне слово зважують на вагу золота, за Фройдом - дурні. Нормальний чоловік не вдаватиме, що він сам собі пам'ятник.
Як можна зацікавити таких філософією?
- Розповідаю їм анекдоти, говорю про секс, про те, як треба знайомитися, що в житті знадобиться. Розумієте, обличчя, тобто фас - мало про що каже. Макіяж приховує внутрішній зміст, усмішка може бути штучною. Завжди дивіться на профіль його неможливо підробити, він повністю видає суть людини.
Скульптор Оґюст Роден примушував своїх учнів по кілька років ліпити винятково руки, бо вважав, що саме вони розкривають людину. Річ не лише в тому, щоб рука була гарна. Має значення ще відчуття іншої руки в своїй - рукостискання. Інколи здається, що торкнувся жаби - це дуже погана людина.
У нас надто багато розвелося спеціалістів із моди. Я читав одного дурня, який запевняв, що краватки відійдуть у минуле. Нічого він не розуміє! У всі віки людину незалежно від моди, статусу чи достатку цікавила ділянка шиї. Адже необхідно затримати погляд інших на обличчі. Для цього й потрібні прикраси - жабо, краватки, коштовності.
У таких чудових вузах, як Києво-Могилянська адемія з'явилося чимало випадкових людей. Контрактників досить багато, вони розбивають цікаве студентське середовище.
Ви нещодавно втратили дружину. Що мала б знати людина про смерть?
- Доля Бога - в нас. І Бог страждає разом із нами. Коли уявимо це, то нам може відкритися шлях до подолання смутку від втрати близьких. Таїна - це серйозна річ. Покійник таємний, як Бог. Таємниця на його обличчі, її можна схопити, якщо ви вірите. Я бачив чимало смертей під час війни. Я багато часу провів у лікарнях, а там поряд вмирали люди.
Амосов цікавився містичною літературою. Казав мені, що помирати легко. Варто подивитися на небіжчика - на його обличчі спокій, немає гримаси страждання. Це теж треба розуміти.
Робочий день філософа Кримського
Зранку я працюю 4 години. Жодна людина не може більше присвячувати себе творчості. Читати, робити виписки можна протягом доби, але продукувати думки самому, створювати текст - ні. Після цього я втомлююся так, що не можу ні читати, ні дивитися телевізор, ані балакати. Вдягаюся й виходжу на вулицю. "Усі наші труднощі - від чотирьох стін," - каже герой "Тріумфальної арки" Ремарка, білий емігрант Морозов. Справді, якщо у вас депресія, не залишайтеся вдома. Ідіть на пляж, у ліс, зіткніться із чимось, що більше за вас. Це розтормошує й допомагає опанувати себе. Ритміка людського кроку збігається з ритмами мозку, тому коли йдете, ви заспокоюєтеся. Але просто так ходити не цікаво. Я переключаюся в інші епохи. Мені потрібно півтори години, щоб опинитися в Києві "Слова о полку Ігоревім", доби бароко чи панування Мазепи. Провожу певний час у цій епосі, і мені щось відкривається.
Чотири умови щастя за Едґаром По
Перше - фізичні вправи на свіжому повітрі. Здоров'я, яке досягають іншими засобами, навряд чи варте називатись здоров'ям. Друга умова - любов жінки. Третє, найскладніше для досягнення - зневага до марнославних думок. Четверте - мета, що вимагає постійного прагнення до неї. При чому ступінь досяжного щастя прямо пропорційний духовності та піднесеності цієї мети.
За оповіданням "Маєток Арнгейм"Карати інших за наказом здатна більшість людей
1961 року психолог Стенлі Мілґрем, професор Єльського університету, спробував експериментально визначити міру, до якої людина здатна завдавати болю іншим на вимогу влади. У Єрусалимі тоді тривав судовий процес над Адольфом Айхманом, якого називали "архітектором Голокосту". Мілґрем висунув гіпотезу, що німці підтримали нацизм та його злочини через особливу схильність підкорятися наказам. Планував проводити досліди на німцях, але почав і закінчив на американцях.
В експерименті брали участь троє: "дослідник", "учень" та "вчитель". Останні двоє діють за узгодженим сценарієм, підігруючи один одному. "Дослідник" просить "учителя" давати "учневі" прості завдання на запам'ятовування й за кожної помилки натискати кнопку, що нібито карає "учня" ударом струму. Для чистоти експерименту його учасникам пояснили, що він має встановити, як біль упливає на пам'ять. Насправді ж, актор, що грав "учня", тільки вдавав, що отримує удари. Почавши із 45В, "учитель" із кожною новою помилкою повинен збільшувати напругу на 15 пунктів. І так аж до 450В.
Перед дослідом 14 студентів-психологів Єльського університету припустили, що не більш як 1% піддослідних зможуть завдати "учневі" максимального удару. Результати досліду вразили науковців: 26 із 40 піддослідних - 65% - покарали "учня" максимальним струмом. На різних етапах експерименту всі учасники заявляли про бажання його припинити або ж обіцяли повернути гроші, заплачені за їхню участь - $4 за год. Лише один вийшов, не дійшовши до рівня 300В.
Мілґрем підбив підсумки проведеної роботи в статті "Небезпека покори" 1973 року:"Звичайні люди, що просто виконують свою роботу, можуть стати учасниками жахливих процесів. Навіть коли деструктивні результати їхній дій стають до болю очевидні, лише деякі мають силу протистояти вимогам владної фігури".
Журнал "Країна" N 5(8) від 19 лютого 2010 року
Комментарии
4