В Киеве стартует "АмнезиЯ project" - каждый сможет рассказать на камеру, о чем хочет забыть

Начиная с 5-го февраля, в течение 5-ти недель, каждый желающий может присоединиться к художественного проекта "Амнезия". Это будет сочетание музыки, литературы, живописи и видео.

Организаторы хотят собрать своеобразный архив, который будут представлять в украинских городах в рамках выставок и мультимедийных мероприятий. Проект реализуется в нескольких измерениях: литература, музыка и визуальное искусство. Основная задача проекта - создать открытую платформу для креативного диалога между искусством, музыкой, литературой и максимально широкой аудиторией.

В основе - книга Александра Михеда "АмнезиЯ", которая состоит из 106 глав и имеет фрагментарную структуру. Книга - это собственные рефлексии автора на тему памяти.

"Проект мы готовили 10 месяцев, - рассказывает о замысле куратор проекта Александр Михед. - Эта идея объединяет в себе различные интерпретации не только текста книги, но и различные интерпретации понятия "памяти": как люди забывают вещи или наоборот, как они хотят зафиксировать события из своей жизни".

"На всех презентациях и мероприятиях от нашего проекта каждый желающий сможет ответить на вопрос: "Какое событие своей жизни Вы бы хотели забыть, но знаете, что никогда не забудете?". Мы будем фиксировать истории обычных людей, чтобы создать портрет "Памяти" - от личного воспоминания до памяти целого поколения. Потому что и в 20 лет, и в 40 лет - люди имеют свои воспоминания, возможно, травмы" - добавляет Александр Михед.

Первая презентация проекта состоится 7-го февраля в 18:00 в помещении Киевской малой оперы. На сайте проекта будут выкладываться фрагменты книги, музыкальные треки и картины.

Специально для "АмнезиЯ project" вновь команда "OY Sound System" - в составе Марка Галаневич (участник группы "ДахаБраха"), Тараса Галаневич (DJ Galatar) и киевского музыканта Жене Cловьяна - написала 10 треков. А также 10 молодых художников создали новые работы в своеобразном диалоге с отдельными фрагментами книги.

ФРАГМЕНТ из книги Александра Михеда "АмнезиЯ":

98.

// Познайомився з молодим-популярним-поетом-автором-кількох-збірок-поезій. Десь хвилині на 2 чи 3 він запитав мене, чи не читав я бодай одну з його книг. Мені стало якось ніяково і трохи соромно. Я почав виправдовуватись, що бачив журнальні публікації і т.д., але, мусив я зізнатись, усвідомлюю, що це не те. Він, підкидаючи благословенний рятівний патичок, підказав: „Чи може ти поезію не дуже?.." Десь там, у течіях підтекстів неслися ймовірні закінчення фрази: не дуже любиш або розумієш, або просто ти не те щоби не доріс, ти всього-навсього не здатен її зрозуміти. Врозуміти. Я перевів все на жарт і намагався вести розмову далі, уникаючи гострих кутів. Це майже вдалося, не рахуючи кількох іронічних хуків та кувалд піддишло...

Що робить людину власне поетом? Книги, кількість збірок, переклади іншими мовами, включення текстів у шкільні програми, літературні премії, поетичні вечори й зустрічі з вдячними читачами, антології покоління, рейтинги продажу? Що? Здатність заримувати й порівняти неочікувані речі? Пити горілку, як ніхто інший? Плювати на всіх з висоти своїх натхненних висот? Роздавати автографи та інтерв'ю, підписувати книги, звинувачувати владу й підносити опозицію, наявність членського квитка та хронічної графоманії. Що робить людей поетами? Що дає їм право ся називати?...

Мабуть, найближче до відповіді підійшов мій батько, називаючи диваків, брехунів, перелюбників-коханців, невдах-співаків та всіх тих юродивих, блаженних, святих блазнів, нечесаних засранців, збоченців та ідейних пияків, що переступили загальні норми й правила, зі святою любов'ю називаючи їх то художниками, то самогубцями, але найчастіше – поетами.

// Випадковість музики. Вона вривається мелодіями будильника і стільникового. Сигнали смс налипають на зубах. Ритми зубної щітки. Випадкова музика в навушниках сусіда зліва і хрип-рипіння старця праворуч. Випадкова музика в ранкових підземних переходах. Приспіви вранішніх безкоштовних газет. Кава і сигарети. Речитативи милостині та прохання допомогти на операцію вриваються в навушники і на секунду перекривають двигтіння гітар і улюбленого хриплого голосу. Мені подобається проходити повз вітрини супермаркетів електроніки і роздивлятись на десятках різних екранів випадкові новини та фільми. Або впіймати за хвоста інформаційну стрічку на зупинках та обмінних пунктах. Або йти повз ятки з газетами і читати 2-ї свіжості заголовки вчорашньої преси. І зупинятись на мить, вихопивши таке: „Ввечері знову передавали падіння температури, коливання курсів валют і вечірку суперзірок. Подробиці шукайте в рубриці „Світські хронічні алкоголіки" та інших літописах гламурної сучасності". Випадкова музика. Самотній гітарист співає в переході:

Каждий ахотнік хочет знать,

гдє сідіт фазан.

Каждий алхімік іщет золото,

словно схімнік одіночество.

Каждий алкоголік хочет знать,

гдє заникана бутилка

і ампула зашита.

Актьори іщуть амплуа,

вампіри – гдє вкусний капіляр.

Чєлавєк-скріпка патірял футляр.

І каждая блядь сєводня

хочет стать моєй мілєді,