В конце ноября в книжных магазинах появится книга историка Александра Гогуна "Сталинские Коммандос". Она выйдет в агентстве "Наш формат".
Эта книга рассказывает не только о украинские партизанские формирования 1941-1944 годов, но и об исторической подоплеке противостояния 2014 года в Украине.
Автор проводит читателя за кулисы партизанской борьбы, подробно исследует быт, условия жизни и настроения в партизанских отрядах. Анализирует различия между воинами Армии Крайовой, УПА и "красными", развенчивает пропагандистские мифы о "наших" и "ненаших": УПА не только воевала под эгидой политической программы ОУН и убивала поляков, а в значительной мере ориентировалась на сиюминутные интересы мирных крестьян. Поэтому старалась не допустить грабежей, мародерства, сожжение деревень немцами, вывоз остарбайтеров в Рейх, мобилизации в Красную армию или в рабочие батальоны на Донбасс, препятствовала навязыванию колхозов.
Тогда как советские партизаны взрывали поезда и убивали не всегда ценных в оперативном смысле захватчиков, чем сознательно провоцировали зверства оккупационного режима против украинцев. Несмотря на то, что многие повстанцы не умели ни читать, ни писать, их дисциплина была на высоком уровне, в отличие от красных, массового распространения пьянства, разбоев, внутренних конфликтов, сексуального насилия не было. Автор исследования опирается на ряд опубликованных материалов, мемуаров, (фото)документов из архивов Германии, Украины, Польши, России, США и Израиля, интервью с участниками событий.
Александр Гогун - кандидат исторических наук, докторант Свободного университета Берлина. Автор книги "Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы" (2004; 2014), составитель издания "Черный PR Адольфа Гитлера. Документы и материалы" (2004) и многих научных статей. Путинская пропаганда обвинила историка, "последователя Резуна" в "дискредитации памяти о Великой отечественной войне", "ревизионизме на сделку нацизма", "сознательном цинизме" и изъяла тираж его книги из российских магазинов - без объяснений причин.
Gazeta.ua предлагает Вашему вниманию фрагмент из книги "Сталинские коммандос" (C. 324-329).
Розквіту "вільного кохання" у Радянському Союзі сприяла пропаганда вільних статевих стосунків на початку 1920-х років, боротьба комуністів із релігією, зміни трибу життя основної маси людності СРСР під час Першої світової війни та соціально-економічних перетворень більшовиків протягом двох перших п'ятирічок, порушень природної статево-вікової піраміди суспільства. Всі ці події та процеси впливали не тільки на юне покоління, але й на людей, які народилися та сформувалися ще в Російській імперії. Цікаве враження однієї з підпільниць ОУН в 1941 році про мешканок Кам'янець-
Подільської області: "Звичайно, жінки тут в більшості нічого іншого не думають, як про гуляння та про гарний одяг. Слід сказати ще, що моралі тут, властиво, немає ніякої".
Відповідно поводились і партизанські командири — справжні радянські люди, відірвані від своїх родин, при цьому наділені владою та певною свободою дій.
Приміром, письменник Микола Шеремет говорив, що "слабке місце " у з'єднанні Олексія Федорова — це жінки: "Їх, по-перше, багато, по-друге, діляться вони на дві категорії: куховарки і любовниці. Бойових дівчат у Федорова мало і командування навіть заперечує, щоб їх використовували на бойовій роботі. (…) У з'єднанні Федорова не дбають за культуру побуту, за чистоту взаємин жінки і чоловіка. Не можна замовчувати той факт, що багато літніх командирів, батьки дорослих дітей, взяли собі в жінки молодих, легковажних дівчат. Це знижує авторитет керівництва і подає поганий приклад рядовим партизанам". О. Ф. Федорову потрібен сильний і авторитетний комісар, який би міг на нього впливати в кращий бік. На жаль, теперішній комісар т. Дружінін людина без власного обличчя і в всьому підкорений волі Федорова. (…) все вирішує і всім керує властолюбний Федоров". Шеремет стверджував, що ситуація зі становищем жінок у з'єднанні Ковпака була кращою: "Їх набагато менше, а ті, які є, мають бойові професії і уже прекрасно себе проявили".
Насправді український літератор помилявся, позаяк глибоко знав внутрішнє життя тільки федорівського загону. У Сумському з'єднанні був розумний, вольовий і авторитетний комісар — Сємьон Руднєв, а звичаї наближених Ковпака, як зазначав Мінаєв, колишній політрук однієї з ковпаківських груп, також складно було назвати пуританськими. Подибувались й елементи матріархату: "Кожен командир підрозділу чи політрук одружується байдуже на кому та не звертаючи уваги на те, що він [сам] одружений і має дітей. Цю тимчасову дружину возять на возику, чоловіки створюють їм окремі переваги… В наряд не посилають тощо. Кожен чоловік намагається вдягти, взути її та надати найкраще харчування, а інший чоловік не годен цього зробити й трапляються родинні сварки, що впливає на боєздатність самого командира, а також на підрозділ. Скільки ревнощів, скільки неприємностей, а часом і бійок відбувається у сімейних товаришів. Бувають випадки, коли жінка командує в бою чоловіком. Це непогано, якщо вона розуміє помилки чоловіка у бою, а буває — нетямуща (…) [жінка] суне свого носа, куди не варто… Часом одружені виявляють боягузтво в бою, заради своєї тимчасової жінки, аби не загинути та не розлучитися з нею. Дуже часто відбуваються самовільні відлуки — жінка до чоловіка, а чоловік до жінки переходять, якщо вони у різних підрозділах. Дуже багато скарг і образ на те, що всі бійці, як чоловіки, так і жінки, йдуть, здійснюють марш пішки, а дружини — на возиках…"
Документи донесли до нас оцінку розумових здібностей "бойової товаришки" командира Сумського з'єднання. 23 березня 1943 року представник ЦК КП(б)У Іван Сиромолотний писав Строкачу: "Нещодавно діда (тобто Ковпака — О. Г.) міцно вилаяли з Руднєвим. [Ковпак] зв'язав із одною дурною, а та його змушує до розладу із деякими працівниками". Через півроку Сємьон Руднєв підтвердив характеристику Сиромолотного, під час Карпатського рейду залишивши у щоденнику запис про те, що Сидір Ковпак "п'є, ходить до баби, такої ж дурної, як і сам, спати…"
У загоні Алєксандра Сабурова можна було спостерегти таку саму картину. Своє підтвердження Хрущову спрямував лектор-пропагандст ЦК КП(б)У Кузьма Дубіна: "У з'єднанні т. Сабурова майже кожен день командир загону, за зразком командира та комісара з'єднання, — мають "дружин" ("имеют жен". — дослівно). Усі про це знають. Навіть на зборах кажуть, приміром, "дружина Коліченка" й т. д. "Дружини" мають привілей перед іншими. Які були раніше бійцями — на завдання не ходять… Все це створює недобрий осад і зайві розмови, підриває моральні підвалини. До того ж частина цих "дружин" — розбещені, обмежені "дівки", які компрометують командирів. Чи не завеликою скидкою на обставини буде допускання таких речей, які переходять у систему? Адже лише в одному загоні [ім.] т. Жукова (командир т. Cеливоненко) відсутні ці "закони", і загін цей стоїть над іншими відносно дисципліни та порядку та є одним із перших відносно бойових дій".
Командир загону ім. Сталіна Чернігівсько-Волинського з'єднання Григорій Балицький, описуючи у щоденнику спільну пиятику з партизанами Рівненщини, заходився розмірковувати: "Стояли на квартирі в одного командира загону з'єднання Бегми. Командиру цього загону 52 роки, а його дружині 21 рік. Чорт його бери, що війна зробила, — молода дівчина живе із таким дідом! Що у них спільного у родинному житті? Годі зрозуміти. Яке може бути родинне життя, коли він старший від своєї дружини на 31 рік? Це не життя, а просто казна-що".
Очевидно, що пристарілі командири мали іншу думку. Годі дивуватися, що в донесенні СД про використання "фальшивого" партизанського загону у березні 1943 року в селі Студенок на півночі Сумщини, йшлося: "Жінки скаржилися на те, що "ми" (тобто червоні партизани. — О. Г.) завжди хочемо забрати з собою наймолодших і найгарніших жінок".
Зазвичай, коханку командир чи комісар мав одну. Хоча подибувалися й не такі вже й спорадичні винятки.
Зокрема, начальник штабу 4-го батальйону Сумського з'єднання, майбутній Герой Радянського Союзу Петро Брайко доносив Ковпаку про "витівки" свого безпосереднього начальника — командира 4-го батальйону: "Надіслана до нас мінер-інструктор Нікольська Л. із перших днів показала [себе] як відданий, сміливий і відважний боєць. Попри те що був наказ по в[ійськовій] ч[астині] (тобто Сумському з'єднанню. — О. Г.) інструкторів-мінерів у бій і на операції не посилати, а лише на диверсійну роботу. Кудрявський з перших днів її приїзду вирішив використовувати її в особистих цілях, вважаючи, що командир має попробувати всіх нових дівчат, як це зазвичай він і робив. Але Нікольська суворо відмовила йому і не стала його "жертвою". Тоді Кудрявський обезброїв її та відправив рядовим бійцем у роту, сподіваючись, що після цього вона все-таки "поступиться". Але не вийшло. Рота пішла у бій і Нікольська Ліра героїчно загинула в бою (позаяк була не бійцем, а диверсантом. — О. Г.) в селі Блудники…"
Щось подібне повідомлялося з Чернігівського з'єднання. Заступник Федорова в момент відсутності останнього цілком занурився у чвари у власному міні-гаремі: "[Микола] Попудренко лається з дружинами, а про головне забуває". Як пізніше заявила комсомольським органам одна з його "дружин", Попудренко, велелюбний партизанський командир, домагався її "симпатії". Скарга Федорову не принесла успіху: перший секретар Чернігівського обкому "заспокоїв" партизанку, мовляв, ґвалтівник "…насправді хороша людина, можеш із ним жити". Під загрозою розстрілу "за шпигунство" жінка здалася, завагітніла, за що її було вигнано в інший загін, де новонародженого вмертвили за наказом нового командира, а її врешті-решт відправили за лінію фронту.
Ветеран Вінницького з'єднання Я. Мельника Василь Єрмоленко згадував, що командування "з дружинами їздило. Один — по одній, а то й по дві. У нас був один із оточення, моряк. Так той, можливо, п'ятеро мав. Одна здачі дала, коли він до неї вночі в курінь заліз". Інтерв'юер стверджував, що ця людина (комісар їхнього загону "За Батьківщину") примушував жінок до співжиття — "брав силком". Василь Єрмоленко не зміг згадати прізвища комісара своєї частини, але дослідниками встановлено, що його звали Ніколай Єхалов.
Тимчасовий характер взаємин командного складу зі своїми "похідно-польовими" чи "похідно-партизанськими дружинами" (ППД) добре простежується у щоденнику Григорія Балицького, в якому він доволі відверто описав власні романи. Після розгульних пиятик у столичному готелі "Москва", де він перебував після операції з видалення ока, орденоносець записав у щоденнику: "…Тут по-справжньому зав'язалася моя дружба з Марусею Коваленко" — помічницею О. Федорова по комсомолу. Після повернення до з'єднання на Балицького посипалися жалібні та погрозливі докори від його колишньої коханки — Марусі Товстенко. Однак Балицький лишався непохитним: "Маруся хороша жінка, але має цілу низку недоліків. Тов. Товстенко я сказав, що я з нею поводитимусь як із товаришем і бойовим бійцем-партизаном". Але й зв'язок із Марусею Коваленко Балицький припинив, після чого вона прислала йому гнівного листа, в якому припускала, що командир загону ім. Сталіна повернувся до своєї попередньої супутниці, яка, зі слів Коваленко, хотіла через ревнощі вбити свою потенційну "конкурентку". Це викликало заперечення Балицького: "Ну просто нісенітниця, плювати…Звідки вона (М. Товстенко. — О. Г.) може чекати від мене дитину, коли я з нею не живу від 17 серпня 1942 р.? Вона живе, як усім відомо, з ким попало, а нині зі Шкодою". Балицький дав у відповідь Коваленку радіограму про те, що її лист повністю "наклепницький". Млявоплинні розбори зі своїми колишніми подругами досвідчений диверсант продовжував і восени 1943 року.
А до своїх підлеглих Григорій Балицький був набагато вимогливішим, ніж до себе. Приміром, 15 грудня 1943 року він учинив своєрідну ревізію партизанам: "Якраз о 7.00 год. пішов в 3-ю роту подивитися, чи всі командири ходять на ранкову фіззарядку та керують нею. Пройшовся по зводах, а в 7.30 зайшов у землянку командування роти. Виявляється, що командир роти тов. Платонов зі своєю шмонькою лежить іще в ліжку, а також і політрук тов. Вітрінський не думає підніматися. Довелося добряче полаяти цих… Порушуватимуть розпорядок дня внутрішнього життя табору, до них застосовуватимуться заходи покарання ". За місяць Балицький влаштував "рознос" своєму заступнику з розвідки: "Дуже лаяв я його за неробство та неактивність у розвідці, тов. Зубко знай мовчав і тільки прів. Зубко докотився до такого становища, що почав ставити свою шмоньку Марію вище громади". В іншому випадку після буйної вечірки командир загону ім. Сталіна разом зі своїм штабом і музикантами вночі нагрянув у житло до командування 1-ї та 3-ї рот: "Застали тов. Плєвака Павла Лоґвіновіча з бабою Галиною, політрука 3-ї роти тов. Видрінського — з Сонею, медсестрою. Довелося зіграти їм весілля, попри те, що вони обидва конспірували це. Жили з дівками довгий час, але приховували від усіх. І ось cьогоднішній день розкрив усю таємницю. Закінчився день винятково весело. Женихам, звісно, невесело закінчився вечір. Женихи навіть перелякалися, позаяк ми наскочили неочікувано для них".
Не були винятковими в статевих взаєминах і партизанські вожді ГРУ.
Олексій Федоров заявляв, що в розвідбригаді Антона Бринського "на ґрунті розпусти командного складу загонів згаданого з'єднання, захворювання різними венеричними хворобами є буденними та масовими". Сам Бринський у відповідь на звинувачення Федорова стверджував, що серед його партизанів було "до 20 випадків венеричних захворювань серед бійців і командирів". За свідченням колишньої партизанки цієї бригади Фаїни Соломян-Лоц, заміжню партизанку Євдокію Кузнєцову, яка заразила п'ятьох командирів, було розстріляно за це як "зрадницю Батьківщини". Пізніше командир розвідбригади стверджував, що після загибелі дружини чоловік Кузнєцової утік із лав червоних в УПА, а убивцю хворої жінки командира Перевишка було знято Бринським зі своєї посади.
Позаяк використання контрацептивів в СРСР, а, тим більше, в партизанських загонах в 1940-і роки не було широко розповсюдженим, природний наслідок пожвавленого статевого життя давав про себе знати. Приміром, розвідповідомлення ОУН лютого 1944 року інформувало про ситуацію в з'єднанні Олексія Федорова: "Кожен командир, комісар чи лейтенант має при собі дружину чи коханку, з якою спить. Кожна майже жінка вже вагітня". Під час архівного пошуку автор знайшов лише три відповіді на питання про те, що відбувалося з дітьми, якщо під час їх народження не було перспективи швидкого приходу Червоної армії. Зокрема, у загоні Ковпака командири намагалися відправити літаком у тил замість пораненого бійця вагітну дружину. Ветеран Кам'янець-Подільського з'єднання Алєксєй Артамонов розповідав, що в їхньому загоні вагітна жінка скочила на коня, поскакала на ньому до лісу і таким чином свідомо зробила собі штучний викидень. Згаданий Григорій Балицький у щоденнику описував інший шлях зникнення немовлят із загонів партизан: "Умови умовами, а малі діти, партизани народжуються. Цієї ночі народилася дитина у Катерини Рудої. Не знаю, чим закінчиться життя цього малюка… Зазвичай народжені діти в партизанських загонах довго не живуть, їх душать, як мишей. Така доля чекає й на цю дитину".
5 
4880
Комментарии
1