среда, 13 июня 2012 19:14

"Треба мінімум сто книгарень. Тоді писати й видавати стане вигідно"

 

Який має бути ідеальний роман, розповідають учасники 12-ї церемонії нагородження літературного конкурсу "Коронація слова". Вона відбулася 31 травня в столичному виставковому центрі Acco International

17.11.  Розмахуючи руками, червоною ­доріжкою в смокінгу йде актор Богдан ­Бенюк. Різко гальмує на порозі. Тут курить Василь Шкляр. Його сиві вуса жовтуваті від тютюнового диму. Письменник простягає правицю, щоб привітатися. Бенюк повільно вклоняється, цілує руку Шкляра і мовчки йде.

– Ти це бачила? – хлопець поруч смикає за рукав свою супутницю. – Сучасний Тарас Шевченко! Господарем почувається тут.

17.15.  – Хороший український роман, який читають усі, від офіціантів до професорів, – доля випадку, – каже публіцист Сергій Руденко. – З "Чорним Вороном" Шкляра ніхто не прораховував, що так буде. Зараз ідеальний роман – той, який розкручують політики. Щоб два табори – патріоти й ті, хто проти України, – стикнулися лобами.

Література дуже стрімко переходить у інтернет. Шлях до читача скорочується. Письменник може отримати аудиторію й гроші, не виходячи з квартири. Щоб стати зіркою, цілком достатньо соцмереж. Свою нову книжку "Янукопедія" – енциклопедію про Януковича – виклав на безкоштовному ресурсі в мережі. За декілька тижнів її переглянули 20 тисяч людей. Завів скриньку: хочете – відзначте якоюсь сумою, не хочете – не треба. Не повірите – гроші приходять.

За останні роки добре розвинулася дитяча література. Є попит, бо порівняно з іграшками – книжка недорогий подарунок. Є свята, під які можна продавати більше – Святого Миколая, Різдво.

Не вистачає детективів і фантастики. Якісна й дуже несподівана книжка – "Хронос" Тараса Антиповича. Не про реалії українського села, не про національно-визвольні змагання, а хороше фентезі.

"Коронація" підтверджує, що в нас бракує авторів. Ті самі отримують премії. Якби розвивався літературний ринок – з'являлися б нові імена. Якщо в Україні відкриється ринок – видавці не знатимуть, що робити. ­Рватимуть на частини Кокотюху й Роздобудько. Автори ж писатимуть тільки тоді, коли їм за це платитимуть. Щоб це запрацювало, треба почати зі створення мережі книгарень – мінімум 100 магазинів.

18.07.  До Руденка підсідає Андрій Коко­тюха, десятиразовий переможець конкурсу.

– Пропонували мені колись бути в журі, – каже Руденко. – Але ж це треба півсотні романів за декілька тижнів прочитати. Диви-диви, – показує на ведучого, співака Зіновія Карача. – Чисто ющенківські жести!

– Якби був конкурс мудаків, Ющенко посів би на ньому друге місце, – бубнить Кокотюха.

– Боюсь уявити, хто на першому.

– Та нікого, просто він такий мудак, що посів би друге.

Кокотюху нагороджують водинадцяте. Його роман "Червоний" визнали найкращим історико-патріотичним твором.

– Найбільший гонорар, який отримував, – 5 100 доларів. Це була подвійна премія "Коронації слова" 2006-го, – розповідає ­Кокотюха. Прийшов на церемонію в картузі. То знімає його, то вдягає. – "Коронація" – частина моєї роботи. Тут заводиться багато потрібних знайомств. Але немає такого: дали премію, і завтра можеш нічого не робити. Купу премій отримай – у мене одинадцята, хай хтось більше збере – ну і що далі? Видадуть твою книжку. Але якщо її не буде в магазині – вона мертва. Без них – це просто 15 хвилин слави.

Після "Чорного ворона" Шкляра у публіки з'явилося бажання читати книжки на історичну тему. Працюю на цьому ринку, тож мусив відгукнутися. Будь-яку історію починаю придумувати з фіналу. Сюжет народжується, коли думаю, як історія могла початися. Фінал "Червоного" – бандерівці втікають із таборів. ­Роман про те, як вони туди потрапили. Оскільки я не із Західної України, не міг писати від себе. Тож оповідь іде від чотирьох різних сторонніх спостерігачів: режисер-документаліст, міліціонер-українець із Чернігівщини, ­єврей-­енкаведист, росіянин – в'язень таборів. Написав про "сучу війну" в таборах. Ув'язнені діляться на ворів і сук. Останні – це ті, які були у штрафбаті, воювали, а потім повернулися в табори. Між ними постійно точаться внутрішні війни. Буфером виступають бандерівці. Вони були найорганізованішою структурою. Таборова адміністрація давала їм послаблення, щоб урегульовували ці конфлікти.

19.21.  – Христина Лукащук зі Львова – "­Курва", – лунає зі сцени.

Цьогоріч уперше вручають відзнаку за найкращий еротичний твір. Нагороджує переможницю поетка Леся Мудрак. Глибоко дихаючи, читає власний еротичний вірш. Римує слова "злиття" й "буття".

– Дівка талановита, не промах. Дідів старих так на бабки розводила, – пережовуючи чипси каже жінка, на вигляд років 50, блякле русяве волосся зібране в гульку.

– А ти відкіля знаєш, свічку тримала, чи що? – хмикає її подруга.

– Вона в мене в інституті по кафедрі проходила, я їх всіх як облуплених знаю.

19.25.  – Колеса від Mercedes'а до інших авто не підійдуть. Книжки для всіх теж не існує. Але літератури повинно бути багато. Без болота не оціниш земну твердь. Цей конкурс – як середня температура хворих по лікарні, – каже Микола Кравченко, співзасновник видавництва "Нора-друк". – Для промоції роману важливі декілька факторів – щоб автор був відкритий для спілкування з читачами, знав іноземну мову, був фотогенічний. Але в першу чергу був хорошим письменником.

Тренди на теми постійно змінюються. Стабільно популярні лише жіночі романи. ­Останні два роки на другому місці історичні. Періодично чергуються із соціалкою, яку пишуть Люко Дашвар, Антон Кушнір.

"Коронація слова" на сьогодні творить літературний процес. Дає стимул писати. Якщо тебе навіть не видадуть, то хоча б експерти почитають. Окрім того, фінансова підтримка. Без неї було би фіговінько. Але біда в тому, що читачі є, покупців книжок – нема.

20.03.  Найкращим романом визнають ­рукопис "Вві сні і наяву, або Дівчинка на кулі" 52-річної Ольги Слоньовської з ­Івано-Франківська. Вона – автор шкільних підручників з української літератури, професор Прикарпатського університету ім. Стефаника.

– Знала, що в романі багато граматичних помилок, я просто не встигала, – каже Ольга Володимирівна. – Не вірила до останнього. І ось телефонують з "Коронації". А якраз іспити, дипломи. Думала, що це староста однієї з груп, і крижаним тоном кажу: "І ви ще смієте в неділю мені дзвонити?"

Під сценою письменницю розціловує академік Микола Жулинський. Дорогою надвір Слоньовську перехоплюють кілька видавців. Роздає їм візитки з намальованою калиною.

– У мене загалом це буде 50-та книжка. Маю грубезний роман на 800 сторінок "В Афганістані, в "чорнім тюльпані"…". Є кілька збірок лірики. Є підручники, наукові праці. ­Народилася я в Коломийському районі, у маленькому селі Ценява. Чому кажуть "геній народжується в провінції, а помирає в столиці"? Дитина сільська бачить росу, схід місяця, чує соловейка. Але в місті дитину народжують, щоб нею хвалитися, а в селі – щоб працювала.

Прототипом головної героїні Ольги, в основ­ному, є я. Час дії – шкільні роки і перші місяці університету. Книжка смішна, оптимістична. Є історія, коли батько з військової частини приніс мені недозрілий банан. Я прийшла до школи. А вчителька розповідає, як у Радянському Союзі живеться добре і як бідують в Америці. Сидить директор, я піднімаю руку: "Так, правда, бідують страшенно. Вони їдять банани, а банани – це таке паскудство, вони ж зелені, погані". Директор як побачив банан – мало не дістав інфаркт. Зразу полетів у КДБ – звідки він у дитини? Значить, вони мають зв'язок із розвідкою, їм платять.

21.46.  – Головна мета "Коронації" – генерувати нових письменників, – говорить засновник конкурсу Юрій Логуш. – Тепер хочемо якось висунути українську літературу на світову арену. Чим український автор може зацікавити західного читача? В Україні відбувається випробовування людського духу. ­Суспільство перебудовується із тоталітарного на демократичне, планова економіка – на ринкову. Ми свідки історичної епохи, це унікальні випробовування. Люди пишуть про це.

21.52.  Анатолій Ткаченко, 64-річний професор Національного університету ім. Шевченка, стоїть на подвір'ї з кураторкою номінації "Романи" Юлією Джугастрянською. Він читав рукописи фіналістів.

– Думаю, роман більш як на сотню сторінок не треба писати, бо ніхто не дочитає, – каже Анатолій Олександрович.

– А видавці кажуть, менше 100 не можна, бо ніхто не видасть, – додає Джугастрянська.

– 100 сторінок беремо, й усе, – сміється Ткаченко. – Літературну творчість викладаємо уже 12 років. Щороку набираємо 10–12 студентів. Якщо із них буде один-два письмен­ники – добре. А вони є. Наші випускники – Олександр Стусенко, Леся Мудрак, Олеся Мамчич – член спілки.

– Забудь про те, що ти член спілки, а пам'ятай: ти – просто член! – підходить Сергій Пантюк із дружиною Тетяною. – Радий бачити, пане професоре.

– Скажу як випускниця – це такий гарт, – говорить Юлія Джугастрянська. – Якщо за п'ять років не покинув писати, значить, далі писатимеш.

– Це як бухати. Якщо за п'ять років не кинеш бухати, бухатимеш завжди, – відказує Пантюк.

– Це каже Пантюк – у Спілці письменників відповідальний за роботу з молоддю, – сміється професор.

– Творчою, – додає Пантюк, прощається.

"Читачі в особистому спілкуванні говорять тільки гарні слова. ­Дають собі волю в інтернеті. Одна жінка написала на сайті видавництва, що мій роман – таке саме лайно, як і всі романи Дереша та Карпи. Для мене це комплімент, тому що Дереш – мій улюблений ­письменник"

Вікторія ГРАНЕЦЬКА, переможниця літературного конкурсу "Коронація слова- 2011"

Шахраї потрібні не менш, як коханці

Режисер Тарас Ткаченко як експерт прочитав близько 40 кіно­сценаріїв за три місяці

– Вражає тотальна мовна неграмотність, естетична покарьоженість. Але є сценарії дуже хороші – проблемні, напружені, про наш час. Наприклад, історія про вбивство журналіста в Донецьку. Пару речей я взявся б робити.

Найбільша тенденція – тема заробітчанства. Одного типу героя нема. І слава Богу. Нам потрібні шахраї не менш, як ­герої-­коханці. Також треба якісь слабкі рефлексуючі особистості.

Переважають трагедії, драми. Комедій мало. На них треба більше смаку й особливий життє­радісний настрій, якого тепер небагато. Ми живемо в такому середовищі, що Маркес би плакав, маючи настільки шикарний матеріал. Є два способи взаємин із проблемою – сміятись над нею або плакати. Ми любимо плакати. І чомусь відвикли від іронії. Це дивно, тому що українському гумору притаманна само­іронія.

Сейчас вы читаете новость «"Треба мінімум сто книгарень. Тоді писати й видавати стане вигідно"». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосов: 1
Голосование Как вы обустраиваете быт в условиях отключения электроэнергии
  • Приобрели дополнительное оборудование для жилья для энергонезависимости
  • Подбираем оборудование и готовимся к покупке
  • Нет средств на такое, эти приборы слишком дорогие
  • Есть фонари и павербанки для зарядки гаджетов, нас это устраивает
  • Уверены, что неудобства временные и вскоре правительство решит проблему нехватки электроэнергии.
  • Наше жилище со светом, потому что мы на одной линии с объектом критической инфраструктуры
  • Ваш вариант
Просмотреть