Одночасно існуватимуть дві раси – кіборгів і натуралів

Яким буде світ майбутнього, розповідають письменники­фантасти. Фестиваль фантастики "Єврокон" пройшов у Києві 11 – 13 квітня

Володимир ЄШКІЛЄВ, 47 років, Івано­Франківськ:

– У фантастиці зараз панує песимістичний тренд щодо майбутнього. Останні років 30 ми жили за рахунок наступних поколінь, надували економічні бульбашки, мислили категоріями споживання. Це вже всі зрозуміли. Світ, що прийде на заміну, буде суворіший і, напевно, не такий ситий. Фантасти сходяться на тому, що це – недалеке майбутнє. Йдеться про роки або, у кращому випадку, десятиліття.

Майбутнє найчастіше малюють, як світ змішаних націй із переважанням азіатів. Мови ґрунтуватимуться на китайській чи ­англо­китайській.

Традиційні релігії перебувають у кризі. Її можуть подолати або реформи, або створення нових. Реформовані релігії – більш світські. Вони будуть, скоріше, моральним ученням, ніж спілкуванням із вищими силами. Фантастика сприятиме пошуку нових божеств. Наприклад, у США офіційно зареєстрована релігія джедаїв, що базується на серіалі "Зоряні війни" Джорджа Лукаса.

Війни будуть подібні до спецоперацій. ­Раніше піднімали гречкосіїв і свинарів, гнали їх на ­загибель. У майбутньому великих мобілізованих армій не буде. Це стане справою професіоналів. Населення війн не помічатиме. Зранку поінформують, що у них нова влада, і вони належать до іншої країни.

Є ризик, що людина майбутнього перетво­риться на кіборга – істоту з десятками ­чипів. Можливо, одночасно існуватимуть дві раси – кіборгів і натуралів. Вони протистоятимуть, зокрема й на релігійному ґрунті. ­Думаю, жодна не переможе.

Європейці зараз народжують занадто мало дітей, щоб говорити про їхнє блискуче майбутнє. Україна стане євро­китайською територією. ­Потрібну кількість харчів отримуватимуть за рахунок їх погіршення. Якісні натуральні продук­ти й далі замінюватимуть дешевшими, хімією.

Вадим ПАНОВ, 40 років, Росія:

– Людство входить у тупик. Нас стає все більше, а землі, води, повітря, їжі – менше. Цивілізація, на жаль, поки що знає єдиний спосіб виходу – зменшити кількість їдців.

Світ завтрашній бачу бідним, сірим, злим. Там не хочеться жити. Майбутнє описую у серії романів "Анклави". Запаси нафти й газу практично вичерпані. Бурхливо розквітли цифрові технології, значних успіхів досягла генна інженерія. Держави втратили міць, на політичну сцену вийшли Анклави – мегаполіси, які пов­ністю контролюють великі корпорації. Вони борються між собою і з державами.

Спробував показати фінал "суспільства споживання". Напрям розвитку людства – ­давно вже не вперед і не вгору. Ми активно використо­вуємо і розвиваємо накопичений науковий потенціал, але не шукаємо нового. Чи не останню серйозну наукову теорію – квантову – розробили ще до Другої світової війни. Проблеми накопичуються і коли­небудь обов'язково заведуть людство в глухий кут.

У світі Анклавів майже зникла надія. Головні проблеми якось вирішили: навчилися синтезувати їжу й очищати воду, звикли до натовпів на вулицях. Але це – не життя, а виживання. Кожен день подібний до попереднього.

Християнство програє ісламу, контрабандисти й торговці органами – респектабельні учасники світової політики й економіки. У цьому немає нічого нового. Ще англійська Ост­Індійська компанія була найбільшим у світі наркокартелем. Це не заважало її учасникам отримувати дворянські титули й засідати в парламенті.

У дуже раціональному, комерціалізованому світі майбутнього вціліла релігія. "Якщо тобі нікуди йти – іди до Бога. Якщо ти не знаєш Бога – тобі нікуди йти", – каже герой моєї книжки. Хто ще здатний дати надію у світі, де її не залишилося?

Крістофер ПРІСТ, 69 років, Велика Британія:

– Ніколи не подобалась фантастика Айзека Азімова. Його теорії видаються не дуже ймовірними, довгими і складними. Книжки переповнені технологіями, війнами імперій майбутнього. Усі сучасні антиутопії читати депресивно. Можливо, вони популярні тому, що песимістичне легше піддається ­опису й більше притягує читачів. Як у ­приказці – у диявола голос солодший, ніж у Бога.

Майбутнє неможливо передбачити. ­Сучасних мобільних телефонів та інтернету в нинішньому вигляді не зустрічав у жодного фантаста. Так само в роки моєї молодості ніхто не уявляв, що світ змінить музика. А пісні Beatles і Rolling Stones саме це і зробили. Після Другої світової війни Франція нагадувала теперішню Україну – дуже бідна, політично нестабільна, зневірена у своїх силах. Щоразу, як повертаюсь туди, здається, мандрую машиною часу. Францію своєї ­молодості не впізнаю. Зараз це високотехнологічне суспільство з дуже толерантною, відкритою культурою.

Мене більше цікавить жанр альтернативної історії. В романі "Відділення" я взяв ідею про можливий мир між Британією та Німеччиною під час Другої світової. Така ймовірність була ще до вторгнення нацистів у СРСР. Заступник Гітлера Рудольф Гесс прилетів у Лондон і вів переговори про перемир'я. Я не намагався переписати історію. Мене цікавив ефект від рішення Черчилля не воювати – як би це вплинуло на простих людей.

Зараз головна проблема людства – безвідповідальне ставлення до Світового океану. Він нам помститься. Небачені до того цунамі в Південно­Східній Азії, на Атлантичному узбережжі США – це тільки початок. Європа – найбезпечніша, політично стабільна частина світу, але такі країни, як Нідерланди, Англія, незабаром поглине вода. Треба переїжджати в гори.

Михайло НАЗАРЕНКО, 35 років, Київ:

– Сучасні фантасти показують майбутнє світу у два способи. Одні зображують ­далекі часи, але з помірно бурхливою фантазією. Інші – найближчі років 100, але – без інопланетян і міжзоряних подорожей.

Україну майже не згадують. Хіба як точку транзиту між Сходом і Заходом. Значна частина нашої фантастики виходить без мітки цього жанру. Скажімо, "Танґо смерті" Юрія Винничука (у романі розгадують таємницю мелодії, здатної оживити. – "Країна") – це фантастика про Україну.

В англомовній літературі зростає цікавість до незахідного світу. З'являються романи про майбутнє Туреччини, Бразилії, Індії, бо там великі технологічні й людські ресурси. Британець Єн Макдональд у романі "Дім дервішів" вважає, що Туреччина найближчі років 15 стрімко розвиватиметься економічно, стане членом ЄС. Але водночас не втрачатиме зв'язку зі своїм минулим, традиціями. Письменники обережніше фантазують, бо багато попередніх прогнозів не справдилися.

За часів Чингісхана в боях гинули 90 відсотків населення, Богдана Хмельницького – половина, зараз – значно менше. Це слабенький, але привід для оптимізму. ­Дехто пише, що у війнах взагалі братимуть участь тільки роботи.

×