Роман Васильович — класичний галицький пан під 70: сиве волосся із залисиною, чиста біла сорочка та розумний погляд. Я познайомився з ним за незвичних обставин. Мені й моєму другові-фотографові потрібна була його квартира задля фотосесії для журналу, де письменники вдають безхатьків.

Роман Васильович мешкає у квартирі в самому центрі міста, де народився 1946 року. Його провина в тому, що він іще живий. На папері земля під будинком викуплена сином одного з наших безголових президентів. Уже не перший рік він бореться за право померти у рідних стінах, хоч решта пожильців давно здали зброю, отримавши трикімнатні помешкання у спальних районах.

Земля під будинком викуплена сином одного з наших безголових президентів

Роман Васильович — упертий ідеаліст, бо не погодився на гроші й не піддався на залякування. Половина його квартири буквально зависла в повітрі. Двері, які вели з кімнати до кімнати, тепер провадять у провалля. Внизу вже встигли викопати котлован для нового будинку, який, мабуть, спорудять колись, коли цього чоловіка зведуть у могилу і доруйнують його домашнє гніздо.

Роман Васильович — важкий чоловік і нікому не довіряє. Навіть нам, хоч ми на його боці — співчуваємо, розпитуємо і входимо у його становище. У квартирі — не просто гармидер. Там зосереджено весь жах предметного світу. Звалені в суцільну купу картонні коробки, старі книжки та журнали "За рулём" 1960-х років свідчать про складне психічне життя. Роман Васильович зжився з цим дрантям, що приросло до його єства, як друга натура, і тримає його при житті, наче зникома ознака приватного світу, не міченого розкішшю, порядком і всепереможною силою грошових знаків.

Він плював і плює на все це, як справжній Дон Кіхот. От тільки Дон Кіхот — вигадка, а Роман Васильович — ні. Він тут. Іще тут. Людина-уламок, він подарував нам дві радянські книжки — "Дети Иисуса" і "Сердце друга". Це щось мало б символізувати, хоча означає лише одне: він живий і продовжує боротьбу.

×